Одіозна фігура, яка піднялася з холопів і, впиваючись безмежністю своєї влади, впала з самої вершини на дно прірви. За велику любов йому дарували новий чин, а за нелюбов – забили батогами на смерть – Брюховецький Іван Мартинович.
Починаючи життя слугою великого гетьмана – Богдана Хмельницького – він завоював любов недовірливого війська Запорізького, де лише мужність, самовідданість, відданість товаришам і козачим ідеалам могли підняти серед інших. Здобувши лаври на ратному терені, Брюховецький отримав посаду кошового отамана (виборна посада), а пізніше – і спеціально для нього засновану посаду кошового гетьмана.
Але амбіції і жага влади затьмарили в цій людині все те, за що його піднесли на вершину козацького товариства. Улесливі листи в Москву із запевненнями у вічній дружбі за умови визнання правоможності виборів Чорної ради, в ході яких він був обраний гетьманом Лівобережної України, і в той же час – підбурювання народу проти козацької старшини, в ході якого вершина козацького управління Запорізької Січі фактично була знищена триденним розбоєм, насильством і стратами в Ніжині (червень 1663 року), на перших парах принесли очікуваний результат.
В царстві Московському Брюховецького озолотили (великі земельні наділи, дворянський титул, боярська дочка в дружини) в обмін на здачу інтересом своєї вотчини – обмеження свобод, відмова від пільг, посилення впливу Росії.
Однак на насильстві і жорстокості далеко не виїдеш, тим більше в такому волелюбному суспільстві, як Запорізька Січ. Повстання, що спалахнули одночасно в декількох місцях, змусили так званого «гетьмана Лівобережжя» замітати, шукаючи підтримку своєї влади одразу в кількох напрямках (не дивлячись на вороже ставлення між ними): Туреччина, Росія, Правобережна Україна…
Але головний приз у цій боротьбі – голова Брюховецького – дістався всеж таки гетьману Дорошенку (лідер Правобережжя), що не побажав навіть витрачати своїх сил на розмову з циєю занепалою людиною (за влучним висловом переяславського воєводи Василя Волконського «свині, худої людини») велінням руки віддавши його на розтерзання колишнім поплічникам, які забили колишнього правителя Лівобережної України на смерть батогами і рогатинами.
І все ж на честь того ким був, а не того чим став Брюховецький тіло єдиного кошового гетьмана Запорізької Січі поховали в церкві Богоявлення Гадяча.