Історія
Народження якогось дива завжди пов’язане з ім’ям конкретної людини, закоханої в своє творіння, яка часом жертвує всім заради його життя. Хрещеним батьком Миколаївського зоопарку стає Микола Павлович Леонтович (1876 – 1940-ті), в стінах будинку якого судилося зародиться колекції, що послужила початком всесвітньо відомого зоопарку. Пристрасний акваріуміст по переїзді в місто Миколаїв незабаром відкриває для публіки завісу своєї домашньої колекції земноводних та риб (26 квітня 1901 рік) – це подія і стає відправною точкою відліку літочислення майбутнього зоопарку.
Як і всі приватне майно після революції 1917 року колекція Леонтовича була націоналізована. Однак, незважаючи на піврічне ув’язнення для якого вистачило б і дворянського походження, не враховуючи заняття посади міського голови Миколаєва протягом останніх дев’яти років царського режиму, Миколая Павловича залишили біля улюбленого дітища, яке носило в той час ім’я Держакваріума, в якості директора.
Друге урочисте відкриття міського притулку земноводних і риб (хоча і з збіднілою за часів Громадянської війни колекцією) було проведено після остаточного встановлення радянської влади на українських землях 25 червня 1922. А через три роки, з відкриттям зоологічного відділу, акваріум перетворюється в зоосад із збільшенням площі до трьох чвертей гектара.
Але минуле, тим більше таке знаменне, не могли пробачити в ті часи – у 1934 починаються гоніння на сім’ю Миколи Павловича: його знижують на посаді, старшого сина заарештовують, а потім ідейного натхненника й зовсім звільняють із займаної посади, вигнавши з власного будинку. Апогеєм же стає арешт 1937 року.
На місце директора Миколаївського акваріума-зоосаду приходить людина зі сторони – апаратний номенклатурник І.А. Распопов, який через півтора року був звільнений за службову невідповідність із займаної посади.
У 1935 році зоосаду знову пощастило – на посаду його директора був призначений професіонал зі ступенем Одеського державного науково-біологічного інституту Федір Григорович Ничик. Саме завдяки його підходу, енергії та ентузіазму в Миколаєві знову починає проводиться наукова робота, створюється Юннатський гурток, шириться видова та кількісна популяція тварин. До того ж саме завдяки Ничику миколаївський зоологічний парк вижив (нехай і з втратами) у Другу світову (1939 – 1945), коли фінансування носило тимчасовий і нерегулярний характер, а про постачання і зовсім мови не йшло (бомбардування, відрізані комунікації, пошкоджені будівлі, відсутність транспорту, непомірні ціни на дефіцитні сіно і м’ясо).
Країна рад, що повставала з руїн не обійшла увагою і вже Зоопарк у Миколаєві: у 1948 році були відбудовані вольєри, споруджено басейн, налагоджується фінансування, що йде з фондів обласної ради.
50-60-ті роки ХХ століття стають періодом розквіту миколаївського зоопарку, коли крім наукової роботи (гібридизація, розробка методів штучного вигодовування) в його стінах рік від року йде поповнення поголів’я. Але саме з цим і пов’язане наростання життєвої необхідності в розширенні території, що становила всього трохи більше тисячі двохсот квадратних метрів на дві тисячі тварин. Перешкодою на шляху здійснення стало попереш місце розташування його в центрі міста, по-друге – вихід на заслужений відпочинок його ідейного лідера Федора Григоровича Ничика (у 1967 році).
Прийшовши на зміну Олексій Якимович Явоненко зміг таки домогтися виділення нової земельної ділянки в десять гектар (надалі збільшеної майже в двічі) у Ленінському районі міста для зоологічного парку лише у 1968 році. Але і на цьому митарства по інстанціях не скінчилися – то не було фінансування, то проблеми з підрядними організаціями…
Минуло два роки з моменту виділення ділянки, а будівництво так і не було розпочато, доки у справу не втрутилося вище керівництво Миколаїва та обласного комітету партії (не останню роль зіграло поточне місце розташування зоопарку, яке впало у вічі облвиконкому). Тоді-но будівництво і отримало назву «народного», а до його виконання залучені всі профільні організації міста і області. «Велике переселення», що розтягнулося на рік, почалося в 1977-му, коли на колишній території вже вбивалися палі, а на новій – була завершена лише перша черга будівництва.
Зміна миколаївського міського керівництва 1982 році і швидка ротація декількох керівників зоопарку занурили будівництво в стан анабіозу, але стараннями працівників будинок тисяч диких тварин все ж потроху прикрашається: наявні вольєри отримують необхідне внутрішнє зоотехнічне оснащення, зелене вбрання парку поступово займає своє місце згідно початкового плану, росте науково-технічна база.
Заслуги персоналу Миколаївського зоопарку отримали гідну оцінку першими на теренах України поповнивши ряди Європейської асоціації зоопарків та акваріумів (EAZA) у 1993 році, а через десятиліття – Всесвітній асоціації зоопарків і акваріумів (WAZA).
Миколаївська міська влада згадала про потреби зоопарку лише напередодні його столітнього ювілею (2001 рік) – були добудовані вольєри для котячих, упорядкована предпаркова територія, створено пам’ятник його засновника. Добра традиція була продовжена і в наступні роки після призначення директором Володимира Миколайовича Топчія (1954 -), коли більш-менш регулярне фінансування дозволило привести в пристойний вигляд господарсько-побутові приміщення, обладнати готель для наукових співробітників, підвести автономне опалення до вольєрів, перейти на енергозберігаючі технології освітлення, добудувати необхідні для тварин загороди.
І зараз зоопарк в Миколаєві живе і процвітає, будучи активним учасником програмам з розведення рідкісних видів і перебуваючи членом міжнародної системи обліку тварин.
Експозиція
Закладена в основу зоопарку колекція Н.П. Леонтовича спочатку налічувала тисячу тварин п’ятдесяти видів земноводних і риб, яка розміщувалася в сімдесяти п’яти акваріумах на площі власного будинку майбутнього градоправителя Миколаєва.
З відкриттям зоологічного відділу видове різноманіття його поповнилося представниками мавп, вовків, ведмедів, лисиць, бізонів, верблюдів, яків, оленів, муфлонів і страусів, досягнувши загальної кількості в сто тридцять п’ять видів.
В 60-ті ж роки після появі сніжних барсів і білих ведмедів, пум і плямистих гієн, індійського слона і гімалайських ведмедів загальна кількість тварин досягає двох тисяч при видовому розмаїтті в двісті тринадцять найменувань.
Нині ж зоопарк в Миколаєві – це планета Земля в мініатюрі, де на порівняно невеликій площі в дев’ятнадцять гектар ділять дах одного спільного дому чотириста шістдесят видів, з яких майже половина занесена в Червону книгу – а це більше п’яти з половиною тисяч тварин, привезених з різних куточків світу: жирафи і страуси, тигри і кулани, зебри і кенгуру – все поруч від Америки до Африки.
Додаткова інформація
Адреса: Україна, Миколаївська обл., м. Миколаїв, пл. Леонтовича, 1.
Посилання
- Історичні факти. Незвичайний ангел-спаситель
- Історичні факти. Відповідальність за тих, кого приручили
Як дістатися
Автотранспортом по трасі Е58 (М14) (Одеса – Миколаїв – Херсон – Нова Каховка – Мелітополь – Бердянськ – Маріуполь – Ростов-на-Дону) або М23 (Миколаїв – Южноукраїнськ – Первомайськ), що проходять містом проспектом Леніна / Херсонським шосе, до якого примикає Миколаївський зоопарк.
Громадським транспортом до Миколаєва, а потім в центр Ленінського району до Миколаївського зоопарку – площа Леонтовича (перетин Харківського шосе та проспекту Леніна).