Хранителі віри завжди ревно ставляться до честі своєї твердині. Суперництво між храмами за красою, за масштабами, за часів існування та кількістю чудових діянь можно порівняти лише з конкурсом краси, коли лише ім’я найдостойнішою не сходить з вуст, а всі віце… швидко стираються з пам’яті.
Для архітектора ж, як для будь-якого батька, його дітище – найкраще і прекрасне, і кожна риска з такою любов’ю відмальована у тиші темних ночей його гідна найвищої нагороди і похвали. Але життя бере своє і в гру вступають якісь меркантильні чи етичні питання… Ось і доводиться автору всіма правдами і неправдами рятувати життя свого творіння.
Місто Харків. Перша чверть XIX століття. Новозбудований Успенський собор. Тут і золотоглаві куполи на високих барабанах, і монументальність споруди, і пишність внутрішнього оздоблення… але головного немає. Мовчазно височить ця красуня серед харківських вулиць. Який же це собор без дзвіниці? Ось вирішили городяни подарувати соборові його голос, який розлітався б на багато верст в окрузі. Проектування дзвіниці доручили професору архітектури Харківського університету Євгену Олексійовичу Васильєву.
Робота була виконана на славу, і дзвіниця вийшла одночасно витонченою та монументальною. Так от одна заковика – її висота перевищувала аж на вісім метрів дзвіницю Івана Великого в Москві. Міська влада злякалася за настільки явне домінування над столицею, що завзято дотримувала своєї гідністі, і за переказами її голова Ломакін проект наказав переробити.
Васильєв, не встоявши під натиском, на зборах здав свої позиції, але у тиші своєї майстерні наодинці з проектом своєї дзвіниці-красуні рішення своє змінив. На наступне засідання будівельної комісії був наданий колишній проект з тією лише зміною, що була вказана поярусна висота без сумарної. Ось тоді дзвінкоголоса і отримала путівку в життя з загального схвалення (в тому числі і Ломакіна).
І донині дзвіниця Успенського собору зустрічає подорожуючих у самому серці Харкова, як символ маленької хитрості, яка врятувала красуню від перетворення в безликий чудовисько, хоча скептики і стверджують, що це всього лише легенда, а дійсно існуючий підпис тодішнього міського голови на збереженому до наших днів проекті – всього лише віза ознайомлення.