Історія

Зелене море на Північному боці, немов слід тихих вод Севастопольської бухти, які, захлеснувши пагорб, відринули, щоб залишити на його схилах незліченна безліч білих плит – як приклад безпрецедентнї мужності по імені патріотизм.

1854 – 1855 рік. Перша оборона Севастополя. Гуркіт артилерійських знарядь, дим безперервних залпів, всепоглинаючий вогонь, уламки колишніх міських стін, вивернута земля і… жертви, незліченні людські жертви, що кожен день, що кожну мить падають під безжалісною рукою бога війни впродовж триста сорок днів облоги.

Їх тлінні ліла рівним бойовим порядком плечем до плеча сходили в підземний світ Михайлівського, а після і Сухаревського кладовища. Останнє, що поступово хвилями захлеснуло практично всю вершину західного (там де зараз знаходяться залишки кремальєрної лінії), а потім і південного схилів однойменної балки, було назване Братським з подачі військового інженера Едуарда Івановича Тотлебена (1818 – 1884).

День у день сотні яликів і барж під безперервним обстрілом курсували з Південної сторони Севастопольської бухти на Північну, доставляючи до місця останнього земного притулку тіла захисників міста. Їх щоденна кількість була настільки загрозливою, що просто не вистачало рук живих для забезпечення гідного поховання кожному. Тому було прийнято рішення про поховання нижніх військових чинів у величезних загальних могилах, для копання яких були залучені арештантські роти.

На підтвердження колосальні цифри поховань у Братського кладовища Севастополя з’явилася альтернативна назва – «стотисячне», яке однак заперечується деякими істориками, що приводять цифру в сорок тисяч. Всього ж при обороні 1854 – 1855 років в місті загинуло по книгах морського відомства та списками полків – 124816 людини.

У день підписання Паризького мирного договору від 18 березня 1856 для увічнення пам’яті всіх жертв цієї страшної оборони розпочався збір коштів на зведення на вершині пагорба серед біліючих мармурових плит куточка всеросійської туги храму-пам’ятника, закінченого у 1870 році і освяченому на честь Миколи Чудотворця.

Тоді ж (у період з 1870 по 1875) рік весь простір кладовища активно засаджуються сотнями видів зелених насаджень, привезених з Нікітського ботанічного саду» та Одеського розсадника.

Вся ж територія була обгороджена від суєтності буття стіною з вежами-конхами і двома вхідними воротами (південними та східними) за проектом автора Свято-Нікольського храму – Олексія Олександровича Авдєєва (1819 — 1885) – і два будиночки доглядачів біля південного входу, які одночасно були притулком воїнів-інвалідів тих трагічних подій.

Удостоїв своєю увагою Братське кладовище для вшанування пам’яті славних захисників вітчизни під час офіційного візиту в Севастополь останній російський імператор Микола II (1868 – 1918), під час якого він крім іншого поспілкувався з живими очевидцями тих страшних подій – ветеранами Кримської війни.

Не вичерпався потік прочан до історичної святині на Північній стороні і на початку нового століття, що частково було пов’язано з урочистим святкуванням піввікового ювілею пам’ятної оборони Севастополя у 1905 році.

Така увага з боку як простого народу, так і коронованих осіб не могла не вплинути на зовнішньому вигляді цього всенародного куточка скорботи – так у 1910-х на його території було висаджено додатково п’ятсот примірників різних порід дерев і чагарників, відремонтована огорожа навколо меморіального комплексу, приведені в порядок надгробні плити, а будинок священика отримав водопостачання.

Одна війна породила севастопольське Братське кладовище, друга – наполегливо намагалася його знищити – за підсумками Другої оборони 1941 – 1942 велика частина надгробків була знищена, а пам’ятники на персональних могилах здебільшого сильно пошкоджені.

Реставрацію меморіального комплексу було розпочато ще в 1972 році після закінчення розробки авторським колективом під керівництвом В.М. Артюхова докладного її проекту під знаком відродження втраченої архітектурної спадщини українських просторів. Але у зв’язку з численними проблемами на рубежі ХХ – XXI століть, а так само через величезного обсягу, роботи тривають і донині.

Архітектура

Братське кладовище захисників Севастополя при обороні 1854 – 1855 років являє собою величезний простір на схилі Куріної балки, розділений на сектори за видами зброї, а братські могили до того ж – по полках та окремих військових частинах. На його території знайшли свій вічний спочинок не тільки воїни полеглі в бою і померлі від поранень під час бойових дій при облозі міста, але і ветерани Кримської війни.

Спочатку при створенні поховань кожне з них було всхолмлене, та лише через півтора після підписання Паризького мирного договору отримало гідне завершення з біломармурових плит з епітафією «Братська могила» за кам’яною огорожею. Причому мармурові плити мали типову конфігурацію дев’ятнадцяти різних видів, розроблених у 1872 році Сімферопольською інженерною дистанцією – одні у вигляді хреста, інші – пірамід, але більшість – прямокутників.

Територію меморіального комплексу надійно охороняє складена з місцевого вапняку стіна з двома воротами (південні і східні) – ковані чавунні стулки між двох прибрамних веж з зображеннями святих у фасадних нішах, що повторюють силует Свято-Микільського храму. Поряд з ними раніше були встановлені жерла гармат тих сумних часів.

Біля південних воріт із зовнішнього боку огорожі цього куточка печалі сусідять два невеликих будиночка в готичному стилі, споруджених у 70-х роках XIX століття для доглядачів кладовища – ветеранів-інвалідів Кримської війни.

Пам’ятки

Більшість пам’ятників севастопольського Братського кладовища відрізняє унікальна манера виконання, але три з них на головній алеї (від підніжжя південних воріт до храму) разюче відрізняються від інших, врізаючись в пам’ять унікальністю рис.

Перший з них на могилі Едуарда Тотлебена (1818 – 1884) різця одеських майстрів за проектом А. Карбоньера, виконаний на кошти Інженерного відомства, зайняв своє місце на центральній алеї меморіального комплексу лише через шість років після поховання – в річницю смерті генерала.

Ця аспідна каплиця сірого мармуру заввишки 7,6м над склепом чорного граніту за кованою решіткою, по арочному вигину якої біжать стилізовані в давньоруському стилі букви з іменем покійного без регалій і чинів лише з вказівкою дворянського титулу, колись вінчалася трилистим хрестом (нині втраченим) в чаші листя аканта.

У центрі композиції – знову відновлений біломармуровий бюст генерала на високому постаменті зі стилізованими символами знаків військового відмінності в обрамленні пишного рослинного декору. Тут немає гучних епітафій, лише лаконічне «Севастополь. Плевна» під картами укріплень і графським гербом, які без слів говорять про ратний подвиг графа Тотлебена.

Склеп князя Олександра Михайловича Горчакова (1798 – 1883) – творіння автора Свято-Микільського храму – являє собою спрямований угору обсяг сірого граніту на ступінчастому стилобаті під шатровим восьмигранним дахом на невисокому гранчастому барабані, увінчаний грецьким хрестом. Його висота складає 9,8м.

Внутрішній відкритий з трьох сторін простір пам’ятника заховано від суєтності світу за ажурними гратами, що закривають проліт між бічними опорними групами колон чорного мармуру з білою обробкою бази і капітелі.

Довгу епітафію, що виражає волю ясновельможного князя бути похованим «серед воїнів, що не допустили ворогів вітчизни перейти за кордон того місця, де знаходяться їхні могили» в рослинно-геральдичному орнаменті гранітних елементів каплиці-усипальниці, раніше підтверджувала біломармурова скульптура їх автора під образом святого Михайла Чернігівського (нині втрачені).

Пам’ятник Степану Олександровичу Хрульову (1807 – 1870), що зустрічає відвідувачів одразу біля південних воріт меморіального комплексу Братського кладовища, особливо вражає – висока каннелюрована мармурова колона з вінчаючим бюстом героя Кримської війни; російський двоголовий орел, овіяний лавровими вінками як славою; і коротка змістовна фраза» Хрульову – Росія «.

З боків колони-надгробка, створеного польським скульптором Кіпріяном Ксаверійовичем Серве-Годебским (1835 – 1909), висічені віршовані епітафії – надгробна промова настоятеля Херсонського монастиря архімандрита Євгенія та генерала В.Д. Косінскаго.

Додаткова інформація

Адреса: Україна, АР Крим, м. Севастополь, вул. Богдановича.

Як дістатися

Автотранспортом по трасі Е105 (М26) (Харків – Дніпропетровськ – Запоріжжя – Мелітополь – Джанкой – Сімферополь – Севастополь) або (М18) (Сімферополь – Ялта – Севастополь), а потім в районі аеропорту повернути на дорогу Т27-07 (вул. Челюскінців в Севастополі), по якій до вул.Богдановіча – місцерозташування Братського кладовища.

Громадським транспортом до Севастополя (з/д, авто – вокзали) потім катером від Морвокзалу до бухти Північної. Далі – по вул. Леваневського – вул. Челюскінців – вул. Богдановича, на якій знаходиться Братське кладовище.