Історія
Середньовіччя – епоха локальних воєн за володіння кращими за своїми природно-кліматичними умовами землям, де Крим при його унікальних властивостях, зручних морських шляхах сполучення і відносної територіальної ізольованісті грав не останню роль. Світові імперії протягом століть боролися за володіння ним, приносячи в його гори і на рівнини свою культуру, релігію, традиція, при цьому безжально знищуючи і пригнічуючи побут і вірування переможених. Тому більшість щоб захиститься від сторонніх зазіхань шукало притулку в стрімких скелях. Так з’явилися печерні міста і монастирі, серед яких одни із самих невивчених у зв’язку з важко доступністю – печери Загайтанськой скелі
За оцінками небагатьох фахівців, які проникли вглиб печерного комплексу на стрімкій скелі, дата початку його будівництва швидше за все відноситься до V століття, як і сусідній фортеці Каламіта, коли на родючі рівнини Чорної річки прийшли хлібороби-християни, що постачали у великий Херсонес цю невід’ємну складову життя. Вони використовували скельну породу для житла і оборони.
Епоха ж розквіту поселення Загайтанськой скелі цілком пов’язана з Візантійським періодом – благоденство багатіючого рік від року міста-поліса під її протекторатом поширювалося і на прилеглі до нього території, а з початком занепаду імперії і на ці землі прийшло запустіння.
Ще одним ковтком життя для Чорноріченське долини і її печер став період, коли на Інкерман простяглося вплив грецького князівства Феодоро (XIV століття), і почалася епоха недовгого процвітання під знаком Христа в якості одного з основних портів кримського чорноморського узбережжя, де часто швартувалися кораблі Середземномор’я.
Проте невдовзі (в 1475 році) османські війська дотла розтрощили поселення біля підніжжя Загайтанськой скелі, щоб воно вже ніколи не відродилося, а залишені на волю вітрів печери поступово обвалювалися, втрачаючи те небагато оздоблення, яке мали в дні свого зеніту.
Потім була зміна підданства цих земель на російське (1783 рік), і в якості пристосування до нових реалій життя (як прилеглих до основної бази Чорноморського флоту) – дарування родючої долини біля витоку Севастопольської бухти капітану 1-го рангу Костянтину Григоровичу Гайтані (- 1824), від імені якого скеля і отримала свою нинішню назву по знаходженню за територією його володінь.
Йшли роки. Дві кровопролитних війни (Кримська і Друга світова) прокотилися по кримських землях, давно осіла пил після згубного землетрусу 1875 року. Печерний ж комплекс Загайтанськой скелі поступово зникає, частиною знищуваний триваючими кар’єрними розробками, а почасти – самим часом.
Архітектура
Фортеця, що складаються з двох відокремлених печерних комплексів (південно-західний і східний), нараховуючих в цілому на поточний момент більше ста двадцяти окремих частково зруйнованих приміщень з утрудненим доступом, які розташовані уздовж вузьких ходів у товщі скельної породи, та залишків оборонних стін висотою близько метра (при ширині два) у підніжжя з руїнами вартової вежі. Зовнішні їх печери з боку долини виходять на стрімкий схил.
У південно-західній частині Загайтанськой гори налічується нині двадцять п’ять печер, хоча раніше їх були сотні (знищені Каменоломенного виробленням) з них дві – храми з плоским купольним перекриттям, трьома апсідами і підтримуючими стовпами. Але вони, на жаль, настільки зруйновані, що доступ до них практично неможливий.
Східна ж частина комплексу включає в себе дев’яносто шість печер (здебільшого зруйнованих) з яких, імовірно, вісім є християнськими храмами. Їх відмітні особливості: розпис, вирізані хрести, залишки престолів, апсід, престолів і наосів дають грунт для такого припущення.
Додаткова інформація
Місце знаходження: Україна, АР Крим, м. Інкерман, Загайтанська скеля.
Як дістатися
Автотранспортом по трасі Е 105 (М 26) (Орел – Харків – Дніпропетровськ – Запоріжжя – Мелітополь – Джанкой – Сімферополь – Севастополь) або М 18 (Сімферополь – Ялта – Севастополь). У Інкермані – Севастопольське шосе, перший поворот біля мосту через р. Чорну у бік Святоклементьевського монастиря, далі – вздовж залізничних колій до Загайтанськой скелі (залізничний шлях йде праворуч).
Громадським транспортом (маршрутними таксі або електричкою) до зупинки «Інкерман», звідки вздовж залізничних колій до наступної за Монастирської гори (20 хвилин ходу).