Історія
Північно-східний фасад палацу в Лівадії
Хоча і з давніх пір ці чудові луки залучали поселенців, але час залишив на згадку про них лише кілька глиняних черепків, скляного намиста та кілька залізних наконечників.
Підуть сторіччя перш ніж у цієї землі з‘явиться господар і її багата на події історія почне дрібними завитками лягати на папір під пером офіційних документів.
Історичний маніфест від 19 квітня 1783 подарував Російської імперії унікальну природу Криму і Таврійського півострова, а їм натомість дав нових господарів, які дбайливою рукою узялися за їхні багатства. Лівадія ж, тоді ще відома під татарським ім‘ям Панас-чаир, була подарована Катериною II (1729 – 1796) активному борцеві проти турків вихідцю з грецької Лівадії Ламбросу Кацонісу (1752 – 1805), який тоді стояв на чолі Балаклавського батальйону. Йому-то нове поселення і зобов‘язане своїм нинішнім ім‘ям.
Його наступником на бойовому посту стає Феодосій Ревеліоті, який в найкоротші терміни (початок XIX століття) зосереджує у своїх руках більшу частину дарованих вихідцям з далекої Еллади імператрицею земель на південному узбережжі Криму. У їх число потрапили і землі Лівадії (при цьому активного їх освоєння не ведеться).
Арабський дворик Лівадійського палацу
Історія ж палацу в маєтку південніше Ялти пов‘язана вже з ім‘ям магнатського роду Потоцьких, один з найбільш відомих в Росії першої половини XIX століття представників якого – дипломат Лев Северинович (1789 – 1860) – створив його руками архітектора Філіпа Ельсона (1793 – 1867) після придбання цих земель у розмірі двохсот дев‘яти десятин (майже двісті тридцять гектар) 9 січня 1834 року.
Зі смертю графа Потоцького в 1860-му відразу ж почалися переговори про придбання Лівадійського маєтку департаментом наділів імператорського двору, і вже через рік палац готовий був прийняти у своїх стінах для кліматичного лікування правляче подружжя Романових. Ще на кілька років велася активна модернізація офіційної царської резиденції на кримському узбережжі для потреб етикету під керівництвом придворного архітектора Олександра II (1818 – 1881) – Іполита Антоновича Монігетті (1819 – 1878).
А з 1871 року Лівадійський палац стає рідним і для, поки ще спадкоємця престолу, майбутнього Олександра III (1945 – 1894), якого доля міцно пов‘язала з південним маєтком на березі Чорного моря – тут він пройде школу життя європейської політики, випробування на міцність в особистих справах і ,нарешті, знайде вічний спокій, щоб тут же, в Крестовоздвіженечеській церкві, явити світові правонаступника нового помазаника Божого – Миколу II (1868 – 1818).
Білий зал палацу в Лівадії
На все життя у серці Олександра Олександровича залишилося в цих стінах. Саме тому палац був відновлений у колишньому автентичному вигляді всього рік потому після руйнівного зсуву 1886-го (роботи проводилися під керівництвом Віктора Олександровича Шретера (1839 – 1901)).
Наслідуючи сімейних традицій, імператор всеросійський, якому судилося стати останнім, пізнавав у Лівадійському палаці всі премудрості тягаря влади – підготовка до першої Гаазької мирної конференції 1899 року, офіційний прийом іноземних делегацій, вирішення насущних державних справ.
Але йшли роки, які не забарилися позначитися на улюбленому місці відпочинку царствующей сів‘ї, і у 1908 році стан старого особняка досяг критичної точки, логічним завершенням якої стало прийняття рішення про його знесення, що послужило першопричиною появи на світ проекту нового палаццо архітектора Миколи Петровича Краснова (1864 – 1939).
Бібліотека палацу в Лівадії
Робота над створенням майбутнього шедевра почалися ще восени 1909-го, хоча їх офіційне освячення відбулося лише пів-року тому (23 квітня). Не покладаючи рук дві з половиною тисячі робітників протягом півтора року, не дивлячись на спеку і холоднечу, трудилися для втілення його в життя. Їх невсипущі праці увінчалися успіхом – офіційний день народження палац святкував 23 вересня 1911-ого.
З приходом на Кримський півострів влади рад у стінах, вже колишньої, царської резиденції Лівадії відкрився науково-художній музей Комітету у справах музеїв і охорони пам‘ятників мистецтва, старовини і народного побуту, який перебував тут з 1921 по 1925 рік.
Проте вже через чотири роки (28 червня 1925) приміщення палацу були віддані за рішенням XII Всеросійського з‘їзду Рад у розпорядження селянського санаторію на триста місць, перейменований через шість років у кліматичний комбінат ВЦРПС № 10 зі збільшенням числа відпочиваючих до чотирьохсот.
На початок військових дій Другої світової в Криму (1941 рік) всі, що були на той час в наявності, сім сотень місць в терміновому порядку були віддані під потреби шпиталю, а під час окупації 1942 – 1944 років палаццо втратило практично усе своє внутрішнє оздоблення.
Видовий газон біля палацу в Лівадії
Лютий 1945-го стає, воістину, зоряним часом Лівадійського палацу – тут вирішуються долі світу, малюється нова політична карта Європи, з‘являється нова абревіатура в політичному лексиконі, яке змінить все подальше зовнішньополітичне життя – “ООН” – у ході Ялтинської конференції ці стіни стали на тиждень центром світового життя і рідним домом для президента США Франкліна Рузвельта (1882 — 1945).
Перші повоєнні роки мало позначилися на зовнішності палаццо, хоча воно і отримало статус державної дачі для вищої еліти СРСР. Лише в 1953-ем було піднято питання про його реставрацію з далекосяжною метою переобладнання під потреби санаторію для лікування дихальних шляхів нетуберкульозного характеру, відомого під назвою профспілкового санаторію “Лівадія”, до якого два роки потому приєдналося кардіологічне відділення.
Італійська дворик палацу в Лівадії
Закритою територією для огляду колишня офіційна царська кримська літня резиденція продовжувала залишатися аж до липня 1974 року, коли в її Білому залі відкрилася перша експозиція “Ялтинська конференція глав урядів трьох великих держав 1945 року”.
Потім рік за роком експозиційним площам Лівадійського палацу відводилося все більше і більше місця, поки 1 листопада 1993 не був отриманий офіційний статус державного музею Міністерства культури АР Крим, після чого розвиток новоствореного музею значно просунувся – була відкрита експозиція “Романови в Лівадії” (1994), меморіальний кабінет Ф. Рузвельта (1998), меморіальний кабінет-бібліотека У. Черчіля (2004).
З приходом нового тисячоліття на “Лівадійський палац-музей” знову була покладена почесна місія з офіційного прийому іноземних делегацій, яку він гідно виконує і донині на ряду зі своєю основною науково-просвітницькою діяльністю.
Архітектура
Південно-східний фасад Лівадійського палацу
При Потоцьких комплекс Лівадійського маєтку, споруджений за сприяння архітектора Ф. Ельсона в першій половині XIX століття, був представлений двома (Великим і Малим) невеликими двоповерховими будинками з безліччю господарських споруд (три оранжереї, виноробня, підвали для зберігання вина), які затишно розташувалися в північній частині Яйлінської долини.
У другій половині XIX століття, вже імператорська, кримська резиденція, перебудована архітектором Могнетті, складалася з більш ніж сімдесяти будівель різного господарсько-житлового призначення, в загальних архітектурних елементах якої простежувалися риси “мавританського” зодчества. Так центральна будівля вілли була модернізована в палац, а поруч побудовані апартаменти для спадкоємця, що одержали назви Малого палацу (останній зруйновано під час Другої світової).
Перестроєний на початку ХХ сторічча Н.П. Красновим Лівадійський палац отримав риси ренесансу з вкрапленнями елементів східної (арабська дворик), готичної (колодязь з химерою) і візантійської (церква Воздвиження) архітектури.
Северо-западный фасад Ливадийского дворца
Нова споруда, зведена на потужному фундаменті із залізобетонних подушок на тисячі паль, мала незрівнянно більшим, ніж попередник запасом міцності. Його складені з інкерманського вапняку стіни для зниження впливу атмосферних явищ і забруднення були флюатировани. А витягнутий з північного заходу на південний схід периметр довжиною вісімдесят метрів при максимальній ширині в пів-сотні має органічний вигляд двох з‘єднаних квадратів, орієнтованих навколо світлових колодязів-двориків – Арабського з майоліковою плиткою в східному стилі на стінах і фонтаном “Марія” у центрі та Італійського (Флорентійського) з тосканською колонадою світло-сірого мармуру по периметру і білокамінним фонтаном у центрі.
Загальне внутрішнє планування сто шістнадцяти кімнатного палаццо (п‘ятдесят вісім з яких складали царські апартаменти) включала всього п‘ять офіційних парадних приміщень: їдальня (вона ж Білий зал), кабінет, більярдна, вітальня й диванна, розташованих на першому поверсі. Другий поверх планувався виключно як приватні покої царствующей сім‘ї. Загальне оформлення внутрішніх інтер‘єрів, що складали за задумом архітектора єдине ціле з обстановкою, до наших днів збереглося лише частково.
Переговорний стіл у Вестибюлі Лівадійського палацу
Зовнішнє оформлення асиметричного імператорського палацу в Лівадії відрізняє індивідуальне оформлення кожного з чотирьох фасадів при загальних архітектурних рисах: горизонтальне членування на рівні за допомогою лінії балкона, однотипність використаних архітектурних елементів, колонний ордерний вертикальний поділ, балюстрадне оформлення верхніх рівнів, різьблення по каменю, високий рустований цоколь…
Родзинкою центрального північно-східного фасаду зверненого до Ялті є переважання легкості наростаючих обсягів з арочними вікнами, підкресленої домінантою – триярусною кутовою північною баштою; що виходить у бік моря південно-східного – карниз і пілястри майстерно прикрашені геральдикою; південно-західний фасад, орієнтований на Ореанду, відрізняє аскетизм прямокутних контурів вікон; в оформленні ж північно-західного, що виходить на гірську гряду, переважає трех‘арочний портик із спареними біломармуровими колонами коринфського ордера.
Експозиція
Кабінет його імператорської величності в Лівадійському палаці
Експозиція першого поверху Лівадійського палацу присвячена Ялтинській мирній конференції, проходила тут у лютому 1945 року: у витриманому в дусі італійського відродження Вестибюлі за масивними дубовими двостулковими дверима у великого каміна з шатровим навершиєм нині встановлений круглий стіл за яким засідали голови трьох великих держав; а в Білому парадному залі палацу, освітленому великими арочними вікнами, де колись проходило саме засідання, встановлені інформаційні стенди; в обробленій дерев‘яними високими панелями під нависаючою стелею з великими розетками Очікувальні нині відтворений інтер‘єр робочого кабінету Ф. Рузвельта; а в оформленому у стилі “жакоб” Приймальному кабінеті – коротка історія його політичної кар‘єри та історії перебування американської делегації в Криму. Завершує експозицію оформлена в стилі “тюдори” більярдна, де колись відбулося підписання підсумкових документів главами делегацій трьох держав, яким судилося змінити долю післявоєнного світу.
Другий поверх, експозиція якого зосереджена в південній частині, присвячений перебуванню царської сім‘ї в Лівадії: в Кабінеті імператриці із затишним облицюванням каміна керамічною плиткою, дзеркалами і великою кількістю світла представлена виставка акварелей, центральне місце в якій займає її портрет в оточенні дітей; сховане у кутовій ніші металеве ложе, не дивлячись на ікони та гравюри, підказує про справжнє призначення кімнати Спальні імператорської подружжя;
Еркер Лівадійського палацу а картини кримських квітів і одухотворена атмосфера обробленою теплим кленом Вітальні свідчить про приналежність її імператорській величності; суцільні ряди стін заставлених шафами червоного дерева не дадуть засумніватися, не дивлячись на велику кількість мальованих кримських видів, у справжньому призначенні Бібліотеки; як і малюнки, розвішані по стінах, і листи на дубовому столі, написані несміливим дитячим почерком, виразно свідчать про долю Класної кімнати княжен; тисові ж предмети інтер‘єру та посуд зі скромним написом “Лівадія” відображають повсякденний трапезний побут імператорської сім‘ї. Останнім завершальним штрихом цієї експозиції служить Робочий кабінет імператора з його урочистою м‘якістю облямованого в діорит каміна, обробки мореним кленом панелей і матеріальним втіленням вінця правління і продовження роду – килимом ручної роботи із зображенням правлячого подружжя та їх спадкоємцем.
Додаткова інформація
Адреса: Україна, АР Крим, смт Лівадія, вул. Батурина, 44а.
Тел.: (0654) 31-47-36, 31-55-79.
Офіційний сайт: http://www.livadia-palace.crimea.com
Як дістатися
Автотранспортом по трасі Т2703 (Севастополь – Ялта – Сімферополь – Феодосія). У Лівадії повернути на вулицю Батурина, яка призведе до стоянки біля палацу.
Громадським транспортом з Ялти / Севастополя до зупинки “Санаторій “Прикордонник”“ або “Лівадійський палац”, а потім по вказівниках безпосередньо до самого пам‘ятника архітектури.