Питання дати появи футболу на українських просторах в усі часи стояло серед уболівальників досить гостро, тим більше що Великий Хронос постарався за бурхливе ХХ століття внести в нього якомога більше сум’яття. Фанати ведуть нескінченну суперечку за честь для їхньої команди вважатися першовідкривачами, в якій з кожним роком з’являються нові факти і свідчення, думки і оцінки, але до перемоги ще так далеко. І при цьому невизначена відповідь на питання, що вважати першою подією футболу – матч або створення команди?
Ось наприклад Чорноморська перлина має всі підстави претендувати на звання першовідкривача – літопис її футболу згідно даним колишнього футболіста-історика Бориса Галінського починається в 1878-ому зі створення Одеського британського атлетичного клубу (ОБАК), а документально підтверджена – з 23 січня 1887 року і знайденої замітки в «Одеському віснику» про матч з «foot-boll» на площі за Чумною горою, який організовували члени місцевої англійської колонії (без вказівки, що він перший).
Перемишльське обдарування, яке отримало вищу освіту у Відні та Римі, яке працювало з професорами в Будапешті – він міг би працювати у визнаних столицях європейського мистецтва, але кохання всього його життя залишився Львів.
А почалося все для юнака з бідної перемишльської греко-католицької родини з вирізання рам для картин в майстерні місцевого майстра. Так би й залишився Петро Війтович нереалізованим талантом, якби не щасливий вступ до лав учнів самого Леонарда Марконі в двадцятирічному віці і зустріч з містом своєї мрії. У майстерні був дорогий мармур і всебічна допомога від вчителя, який до того ж допоміг майбутньому великому скульптору виїхати на навчання до Відня по стипендії князя Єжи Чарторийського.
Один з ключових вузлів оборони Закарпаття важкими працями господарів за сторіччя перетворився на неприступну твердиню, яку можна було підкорити лише тривалою облогою, і то не факт – завзятість захисників Паланка і готовність йти на жертви іноді так і не були зламані. Здавалося б факт відсутності біля керма оборони міцного і досвідченого чоловічого плеча міг би служити на руку нападникам, але завжди погано недооцінювати супротивника…
Йшов 1685 рік. Війська династії Габсбургів захоплювали місто за містом, селище за селищем. Ось уже і Ужгородський замок пав під ударом військ генерала Зігберта Гайстера. Наступним мала бути цитадель секстаполісу (Росвигів, Підмонастір’є, Паланкок, Підзамок, Підгород і власне Мукачеве).
З давніх-давен Україна-Русь вражала іноземців рівнем своєї цивілізації, освіченості, культури, відкритості та чистоти, зачаровуючи уяву втіленням легенд про народ-обранця, який змінить цей світ на краще. Десь ці сподівання справдилися (перша в світі Конституція Пилипа Орлика, перший Острозький ВНЗ Східної Європи, Революція Гідності), а десь завдяки століттям московських зусиль по знищенню українського народу через депортацію, голодомор, війни… – ні.
І хоча час стер більшість прогнозів для України від європейських істориків, але деякі з них все ж дійшли до наших днів і живлять справжню українську душу надією, що погляд з боку не помилився, і колись ці слова стануть пророчими.
Найвідомішим національним українським брендом, який знають і люблять модниці в усьому світі, є звичайно ж вишиванка, що стала символом жіночої свободи і незалежності. Краса тонких візерунків, в яких зашиті таємничі письмена про минуле і майбутнє, в поєднанні із вишуканістю і різноманітністю малюнка полонять уяву, підкреслюючи індивідуальність.
Класична вишиванка Волині і Полісся представляла собою зшиту з двох широких частин домотканого полотна білу (рідше сіру) сорочку з широкими, зібраними на вузьку стрічку манжети рукавами пришитими через полики (вставки-перехоплення) та утягувальним шнурком по лінії вороту. Колірна гамма вишивки відповідала прийнятої в даному регіоні для жіночих виробів, але основний вважався червоний колір з домішкою чорної і синьої ниток.
Київська Русь як одна з найбільш освічених і цивілізованих країн Східної Європи з часів Раннього Середньовіччя манила іноземних мандрівників і дослідників, але жартівник-Хронос постарався в війнах, пожежах, повенях максимально стерти рукописні свідоцтва цього. Більш повна картина з документальних джерел опису Україна почала формуватися десь на початку XVI століття.
І якщо зараз у кого-то викликає сумніви стародавність історії України-Руси, то вона приймалася як незаперечний факт істориками кінця XIX століття. Так французький сенатор і редактор історичного журналу «La Patrie» К. Делямар акцентує увагу своїх читачів, що до підміни понять при Петрові I Росія називалася Московією, вкравши свою назву у руської землі зі стольним градом Києвом. Причому народ русинів (українців), чисельність яких в 1890-х роках становила дванадцять з половиною мільйонів під московською окупацією і два з половиною – австро-угорською, завжди мав свої власні відмінні від інших давні історію, мову, культуру, виразну індивідуальність.
Своє робітничо-селянське щастя майбутній головний організатор геноциду українського народу почав шукати з юнацьких років в робочих гуртках, повстаннях і переворотах – тобто там де невгамовна енергія, цинізм, байдужість до людського життя при відсутності необхідності працювати могли дати владу і гроші. Але удача вихідцю з чорноробів посміхнулася лише разом з ледачим люмпеном під кумачевими прапорами, які прийшли грабувати і вбивати всіх, хто багатший.
Партійні посади для Павла Постишева з ореолом жертви царського режиму і ходкою в сибірські табори після 1917-ого посипалися як з рогу достатку, що дозволило йому, поступово набираючи бали серед нової комуністичної «еліти», перебратися в 1923 році в теплий український клімат, хоча кар’єру тут довелося практично починати заново з посади завідувача організаційно-інструкторським відділом Київського губкому КП(б) України.