Синагога в Дунаївцях

Історія

Будівля Дунаєвецької синагоги Синагога в Дунаївцях

Квітуче подільське містечко та ще й з Магдебурзьким правом (з 1592 року від польського короля Сигізмунда ІІІ Вази (1566 — 1632)) на додачу до відмінної логістики (на траку між Проскуровом та Кам’янцем, двома річками, базарним четвергом, ярмарками на день Іоана Хрестителя та Всіх Святих) звичайно ж вабив в свої обійми тих, хто відомий на весь світ своєю комерційною жилкою, дітей Ізраелевих. Перші відомості про них в Дунайгороді, як за королівським указом тоді називалися Дунаївці, відносяться якраз до тих часів.

Напевно, згуртована громада, яку не злякали часті татарські набіги (це було навіть на руку підтвердженням розширних привілеїв місцевого самоврядування від 1605 року із збільшенням кількості ярмарок за рахунок святкового дня Богоявлення), мала власний храм для здійснення релігійних дійств, хоча с плином часу відомості про нього і не збереглися.

Під час української визвольної на чолі із Богданом Хмельницьким 1648 – 1657 місто не раз потрапляло в гарячу фазу бойових дій. Турки, козаки, поляки своїм мечем поставили його на межу виживання — через п’ять років після її закінчення тут офіційно значилося лише два десятки дворів (димів), ще два на околиці в однойменній слободі, і це при тому що воно було укріплене.

Хедер синагоги в Дунаївцях Хедер синагоги

XVIII століття стає для єврейської громади Дунаївців часом зльоту і падінь — спочатку до його середини громада збільшується до тисячі чоловік, але повстання гайдамаків 1775-ому знов скоротило його чисельність наполовину. До того ж чергова господиня навколишніх маєтностей, старостина Опиногродська, Антонина Красинська (1756 — 1833) після смерті чоловіка в 1790-ому декілька обмежила їх права на користь запрошених німецьких поселенців.

Після московської окупації частини української території внаслідок остаточного розпаду Річи Посполитої (в 1792-ому) становище цих земель майже не змінилося, з тією лише різницею, що активна діяльність господині та її спадкоємця призвела до значного економічного росту, що позначилося і на іудейському товаристві (її члени отримали право займатися пошиттям одягу та взуття, переробкою тютюну). В результаті станом на середину XIX століття тут значилося вже дві синагоги при двох тисячах адептів.

А через півстоліття громада зросла до п’яти тисяч (члени займалися кушнірством, виробництвом сукна, ткацтвом, орендували гуральню, цукрові, а пізніше і чавуноливарний заводи), що звичайно ж потребувало значного розширення місць для вчинення релігійних обрядів — їх кількість сягнула одинадцяти (серед них одна велика синагога). До того на її утриманні знаходилися Талмуд-Тора, кілька хедерів, лікарня та богадільня.

Північний фасад синагоги в Дунаївцях Північний фасад дунаєвецької синагоги

Фактично на початок ХХ століття приходиться пік розквіту єврейської громади, яка навіть змогла чинити опір самому господареві Завойко в питанні повернення Дунаївцям офіційного статусу міста в 1904-ому (її члени побоювалися утиску своїх прав та великого припливу комерційних ділків з інших поселень). Десь в той же час велика синагога поруч із центральним міським торжищем була реконструйована.

Однак розмірене життя тривало не занадто довго — Перша світова, розвал імперії, наступ червоних атеїстів, погроми… призвели до значного скорочення чисельності єврейського населення у всіх українських містах через еміграцію, однак в Дунаївцях станом 1924-ий тут навіть працювала сионицька ксільгоспартіль „Педекс” (Перший єврейський дунаєвецький колгосп).

А потім на українську землю прийшла Друга світова війна з фашистським геноцидом, коли в місті був створений табір для військовополонених, єврейське гетто (зігнали всіх представників цієї національності з Смотрича, Шатави, Балина, місцевих та селян), а потім були трудовий табір, розстріли та катівні. Лише після війни, в 1948-ому, частина сімей синов Ізраелевих змогла повернутися в рідні домівки (тут навіть проводився підпільний міньян, хоча будівлю синагоги пристосували під виконання громадсько-соціальних потреб).

Центральний фасад синагоги в Дунаївцях Центральний фасад синагоги

З послабленням радянської залізної завіси в 1970 — 1980 роках залишки місцевої єврейської діаспори покинули українські терени, емігрувавши до Ізраїлю та Сполучених Штатів. Тому з відновленням української незалежності в 1991-ому, коли були зняті всі заборони на діяльність релігійних установ, витребувати та оновлювати колишню святиню не було кому, вона так і залишилася виконувати загально-громадські функції.

Архітектура

Прямокутний двоповерховий периметр з червоної цегли колишньої синагоги в Дунаївцях з прибудовами одноповерхового хедера із північного-заходу та великого двоповерхового корпусу з центральним дворовим ризалітом, скоріше за все, зведеного за часів реконструкції, розташований навпроти центрального входу міського базару. Особливістю комплексу виступає облицювання плиткою центрального та напільного міського фасів для додання єдності комплексу по архітектурній моді ХХ століття з використанням бежевого та білого кольорів з більш яркими вставками по фризу.

Облицювання плиткою міського фасаду храму Облицювання плиткою напільного фасаду храму

Сама храмова будівля (основний обсяг) на початку свого існування була декорована скругленими кутами центрального фасаду, коробовими арками віконних отворів, нешироким фризом, поребриком та профільованим карнизом, які повністю виконані технікою фігурної цегляної кладки.

Прибудови хедера (односхилий дах) та імовірно Талмуд-Тора (характерна напіввальмова покрівля) відрізняють стриманий декор розбиття на дзеркала та ромбове вікно в центрі тимпану. Звичайно весь внутрішній їхній інтер’єр втрачено за радянської доби.

Додаткова інформація

Адреса: Україна, Хмельницька обл., м. Дунаївці, вул. Спортивна, 2.

Як дістатися

Автотранспортом по трасі Н03 (Житомир – Хмельницький – Чернівці) до Дунаївців, а потім в місті повернути на вул. Красінських — 1-ого травня, по якій прямувати до повороту на вул. Спортивну, орієнтир Центральний ринок, навпроти якого розташована будівля синагоги.

Міським транспортом до зупинки Дунаївців, а потім в центр до місцевого Палацу культури, від якого по вулиці 1-ого травня до повороту на Центральний ринок, де розташована будівля колишнього іудейського храму.

Вікторія Шовчко

Обговорити статтю в спільноті