Війна – це завжди чиясь біль, чиєсь горе, чиєсь нездійснене щастя. Але є у війні і те, що об’єднує і згуртовує цілий народ перед лицем небезпеки, яка загрожує; народжує в душі гордість за цілу країну і за подвиг того, хто йде поруч.
Слово патріотизм нині не дуже в моді, але коли дивишся на подвиг сотень тисяч через призму реалістично зображених невеликих групових сцен саме це почуття народжується в душі, не дивлячись ні на які сучасні умовності.
Надсекретна таємниця, що змусила зникнути з карт Радянського Союзу ціле місто чисельністю шість тисяч чоловік.
Грізна зброя в протистоянні наддержав, коли загроза загибелі всієї планети була настільки реальною, що одного необачного руху вистачило б задля зникнення з лиця планети Земля недосконалої істоти на ім’я Людина.
Останній красивий акт Холодної індійські, що не відбувся.
Луна давно минулих століть, любовно укрите скляним покривалом, оживає в цих залах під яскравим еклектичним променем: палеоліт, мезоліт, неоліт, мідь, бронза… за лічені хвилини змінюють один одного у калейдоскопі артефактів.
Кімната за кімнатою час відроджується і згасає знов в кожній новій експозиції, де козачу фортеця Бахмут змінюють міські кам’яні будівлі, а інтер’єр української хати – аристократичне оздоблення кімнати середнього класу. У цих стінах війна і революція, світ і зміни йдуть рука об руку в ім’я майбутніх поколінь.
Там, де в тиші прохолодних залів витає муза серед полотен Айвазовського та Френца, Ендогурова і Фешина, Капальті і Куїнджі, Коровіна і Мясоєдова, Шмарова і Богданова-Бєльського. І нехай вони настільки різні за технікою і стилем, за сюжетом та образом, але об’єднує їх одухотвореність, яка робить кожне з них шедевром.
Вся Україна з її білими мазанками та гігантами-млинами на квітучих луках, золото безкраїх полів в обрамленні блакитного небозводу в пухнастому білому пір’ї за тиночкамі, повитими в’юком на долоні в 150 га.
Куточок завмерлого часу, що загубився десь між XVI століттям і ХХІ, і лише хитання на вітру повних колосків, іржання рябих коней та аромат налитих яблук нагадують про реальність.
Зберігач унікальної колекції, оціненої ще наприкінці ХІХ століття у двісті тисяч рублів сріблом, що розташувався на високому березі Дніпра під охороною половецьких кам’яних баб і військової техніки часів Другої світової вони, який щороку поповнює свої зали новими експозиціями та експонатами.
Перша будівля в яскраво вираженому стилі українського модерну з фасадом, прикрашеним гербами повітових міст Полтавської губернії, під стрілчастим дахом у світло-зеленому обсязі, прикрашеному українським розписом, з білими завитками поручнів де зберігається колекція з більш ніж ста тисяч історичних раритетів.
Техніка міцно увійшла в наше життя, без неї існування сучасної людини уявити не можливо. Але доторкнутися до цих агрегатів та машин вдається не кожному, адже в основному ми їх бачимо в роботі – гуркітливі монстри в пилу і змащенні. А в музеї під відкритим небом у Докучаєвську можна доторкнутися до них, таким акуратних і доглянутих, не боячись забруднитися в мастило.