Історія
Пам'ятник Тарасу Шевченку на однойменному тернопільському бульварі
Колись давно (хоча два сторіччя в рамках історії і не дуже великий термін) тут не було ні тільки вулиці – ця територія навіть не вважалася містом бо знаходилася за лінією оборонних валів. Але зняття напруги на міжнародній політичній арені і прихід до влади в Галичині австрійського уряду звели нанівець всю вибудовану століттями систему тернопільських фортечних кріплень, яка втратила свою актуальність. Так на місці майбутнього бульвару Шевченка з’явилася перша потопаюча в зелені приватних садиб вулиця Панська.
Пройде всього пів-століття і до невпізнання зміниться зовнішній вигляд міста: назавжди зникнуть в пучині часу (крім замка) всі матеріальні нагадування про славне бойове минуле; створяться навчально-просвітницькі центри, які перетворять його в великий культурний центр Австро-Угорської імперії; з’явиться диво прогресу – залізнична лінія зі станцією Тернопіль (1870), що стане головною причиною зсуву адміністративного центру ближче до “шляху життя”, а колишня вулиця з околиці, розділена на Верхню і Нижню Панську, завоювала звання “серце Тернополя”.
А вже через два десятиліття (1890-ті) тут по обох боках зеленого коридору, що вів від пам’ятника Адаму Міцкевичу до парафіяльного костелу під охороною покровительки міста святий Теклі, піднімуться багатоповерхові адміністративні будівлі, що керували всіма сферами життя округи.
Раз-у-раз змінюючи назву на імена відомих культурних і політичних діячів (Міцкевича, Шевченка, Болеслава Хороброго, Сталіна, Маркса) в ХХ столітті бульвар в самому серці Тернополя проте назавжди закріпив за собою право бути честю і совістю місцевих жителів: тут збиралися для обговорення останніх новин в черзі у знаменитого міського колодязя, а в 1917 – для привітання коронованих осіб (3-го кайзера Німеччини Вільгельма та імператора Австрії Карла I); вирішувалися економіко-політичні питання в стінах магістрату і культурно проводили дозвілля за переглядом перших кінострічок.
Лава зустрічей бульвару Шевченка Тернополя
І нехай у вихорі бойових дій Другої світової війни (1939 – 1945) зникли багато його перлини, їх місце зайняли не менше примітні шедеври зодчества і скульптури: на місці магістрату розкинувся сквер ім. Пушкіна, а поруч на великій площі виріс театр ім. Шевченко, відкрив перспективу легкістю ліній стрункий силует Соломії Крушельницької і сумно поглядає у важких думах образ Кобзаря, ім’я якого зелена перлина міста знову носить із початку 1990-х років.
Архітектура
Бульвар ім. Шевченко, що нині вважається серцем Тернополя, пройшов за час свого існування довгу дорогу від невеликої вулички до центроутворюючої складової. Його розділений значною будівлею театру на три частини периметр (прямокутний (300м х 60м) від вул Руської до храму Мельпомени, п’ятикутник зі сквером у самого будівлі і витягнутий трикутник з пам’ятником Ярославу Стецько) займає площу понад двадцять сім з половиною тисяч квадратних метрів.
Південна прямокутна частина – зразок строгих ліній з симетричними клумбами і фонтаном, в центральній же якорем симетрії служить монументальна будівля Драматичного театру, підкреслена зеленню скверу Шевченка з пам’ятником великому Кобзареві, яку замикає з півночі трикутна частина цілком занурена в царство Флори, що порушує лише бюст видатного українського політика Ярослава Стецько.
Додаткова інформація
Місце знаходження: Україна, Тернопільська обл., м Тернопіль, бул. Шевченко.
Як дістатися
Автотранспортом по трасі Е85 (Чернівці – Тернопіль – Дубно – Луцьк – Ковель – Корбін) або Е50 (М12) (Ужгород – Тернопіль – Хмельницький – Вінниця – Кіровоград – Дніпропетровськ – Донецьк) або Н02 (Львів – Тернопіль), а потім по місту: вулиця Бережанська / Руська / Степана Бандери (одна вулиця під різними назвами, яка перетинає місто з заходу на схід) до перехрестя з зеленим серцем Тернополя.
Громадським транспортом до залізничного вокзалу Тернополя, а потім пішки 10 – 15 хвилин по вулиці В’ячеслава Чорновола до пішохідної зони бульвару Тараса Шевченка.