Тут проростали перші паростки освіти бучацької землі під пильним наглядом всевидющого ока чернечої братії, щоб дарувати галицькому світові нове окрилене світлом знань покоління творців.
Найцінніший дар могутньої магнатської родини чернечому ордену як камінь у фундамент майбутнього рідного краю.
Слава про його вірності святому обов’язку переступила рамки земного життя щоб жити у віках.
Пам’ять людей воскресила його з небуття і піднесла на вершину слави католицької віри, поставивши в один ряд з іменами великих мучеників християнства.
Родове гніздо славного роду на високій горі у вигину річки, що стало його останнім притулком.
Історія славних битв і ганебних поразок, високої сили духу й гіркоти малодушних зрад німий музикою відображена в кожному камені фортечних стін, які ширяють над галицькою землею.
Пам’ять про сім’ю меценатів, яким Бучач зобов’язаний усім своїм єством починаючи від твердині, що парить у серпанку над містом, і закінчуючи сакральними перлинами нанизаними на блакитну нитку Стрипи.
Стіни храму Божого, які прийняли в свої обійми мучеників радянського режиму, щоб дарувати їм Царство Небесне.
Шикарна вілла лише, яка лише мить радувала своїх власників, щоб бути покликаною на службу Бучацького суспільства.
Унікальна архітектурна перлина у підніжжя древньої святині. Їх поділяють століття, але згуртувала спільна доля Галицької землі.
Чотирьохсотрічна християнська святиня на сторожі віри та спокою бучацького світу як якір стабільності серед швидко мінливих вітрів буття.
Дар місту від магнатської родини, яка століттями надійним крилом захищала його від усього смутку життя на східних рубежах Європи.
Живке трепетне серце міський культурного життя, яке ось вже століття б’ється в унісон вітрам часу, не визнаючи релігійної та національної ворожнечі.
Еклектична перлина немов мініатюрний замок з казкових снів серед зеленої скатертини лісів.
Дар останнього нащадка магнатської родини жителям Бучача як пам’ятник періоду найвищого розквіту міста під їх могутньої рукою за часів держави, що давно канула в Лету.
Сила католицької віри пронесена крізь десятиліття релігійних гонінь у підніжжя кам’яного велетня.
Ратуша в стилі рококо, якій більше б підійшло обрамлення з вуличних пейзажів якої-небудь європейської столиці, ніж невеликого містечка, загубленого серед незліченних горбів і безкраїх степів Тернопільщини.
Ще один безцінний дар роду Потоцьких Історії, яка виносить свою оцінку по справах, а не по упередженим особистісним оцінками сучасників, підносячи на п’єдестал одних і скидаючи з нього інших.