Історія
Там, де колись потужні фортечні стіни Тернополя зустрічали мандрівника у Микулинецької брами, крізь хитку примарну млу часу в досвітній час ні-ні та й проступлять дерев’яні стіни і золочені хрести величного храму — це образ твердині віри розташованого тут колись монастирського комплексу Отців-василіан. Завершення її спорудження відносять до 1636 року згідно збереженого дарчого напису в престольному Євангеліє.
Прослуживши католицькому ордену візантійського обряду вірою і правдою трохи більше століття, в 1744 році рішенням керівництва церква Успіння Пресвятої Богородиці у зв’язку з катастрофічною нестачею коштів для подальшого фінансування діяльності монастиря була передана тернопільської громаді, перетворившись на єпархіальну.
А трохи не доживши до святкування свого двохсотріччя, храм на рогатці зник у полум’ї всепоглинаючої пожежі 1832 року, що знищила пів-міста. Але святе місце, поряд з яким до того ж розташовувалося кладовище для іменитих городян, не довго пустувало – вже через чотири роки стараннями місцевих жителів він повстав з попелу тепер в камені, перетворившись на романську перлину. Ще через сорок років комплекс придбав закінчені риси, коли в 1877-ом була добудована чотириярусна дзвіниця з величезним двадцятитонним дзвоном.
Наступною значущою подією в житті Успенської церкви стає прихід в її стіни чоловічої чернечої конгрегації редемптористів на початку ХХ століття з благословення Галицького митрополита Андрія Шептицького (1865 – 1944) (хоча храм так і залишався парафійним). Під надійним крилом католицького ордена тернопільської пастві довелося пережити важкі роки Першої світової війни.
Міжвоєнний же період стараннями Отців-редемптористів при активній підтримці місцевого населення вдихнув ковток свіжого повітря в стіни церкви Успіння Пресвятої Богородиці разом з перебудовою основної будівлі, облаштуванням прилеглої території та зведенням нових сакральних будівель в камені.
Не довгий період затишшя незабаром закінчився – на землю Галичини в 1939 році ступила руйнівна Друга світова. Гоніння на монастирську братію почалися відразу після вступу радянської влади в свої права на тернопільській землі – отців заарештовували за сфабрикованими справами, храм закрили. І хоча місто було практично зруйноване бойовими діями, за підсумками війни оплот християнства вийшов з неї з мінімальними втратами: у декількох місцях були пробиті стіни і зруйнована частина центральної бані.
Ось тільки культовому спорудам не було місця в Країні Рад – офіційна атеїстична політика ставила їх на межу існування, а особливо затяті послідовники з можновладців в пориві комуністичного завзяття одну за одною знищували сакральні пам’ятки архітектури. Ця доля не оминув і монастирську церкву – вона була знищена в 1962 році, як і стерто з лиця землі дзвіницю та старий церковний цвинтар (частина останків перепоховали).
Ось тільки пам’ять людську не можна стерти разом з матеріальними свідоцтвами… Тому як тільки офіційна політика щодо релігійних об’єднань пом’якшилася на місці знищеного тернопільського оплоту віри з’явився хрест і статуя Божої Матері (1991), а ще через рік громада ініціювала початок будівництво нового храму, а поки почала зі зведення тимчасової каплиці для здійснення богослужінь.
Так почалося відродження церкви Успіння Пресвятої Богородиці в Тернополі. Уже через рік (1992) будівництво основної будівлі та дзвіниці було практично закінчено, потім ще два роки буде потрібно для остаточної обробки, залучення дванадцяти Отців-редемптористів і освячення нового храму, яке відбулося 19 серпня 1994 року.
Офіційне ж закріплення братства в якості нового власника храму і побудованого в 1995 році при ньому монастиря було зафіксовано в Свідоцтві про право власності, виданому Тернопільською міською радою в 1997-ому.
З тих пір стараннями зростаючого з кожним роком приходу не тільки сама церква стала однією з архітектурних візиток міста, а й прилегла територія поповнилася намистом сакральних пам’яток: грот Пресвятої Божої Матері, кам’яний хрест…, які стали даниною пам’яті сучасників Тернополю із середньовіччя.
Архітектура
Спочатку споруджена в камені (1836) храмова будівля була виконана в стилі ампір за принципом нашарування різних об’ємів: чотирикутний внизу переходив у восьмигранний з вінчаючим візантійським куполом. Прикрасами його служили виразні статуї Ісуса Христа, святих Петра і Павла над центральним входом в комплекс, який здійснювався через арку першого ярусу дзвіниці. Широка алея, котра відходила від розташованої поруч хвіртки вела в найстарішу частину кладовища до дерев’яної каплички, що пізніше перетворилася на кам’яну.
Після модернізації 1930-х церква Успіння Пресвятої Богородиці збільшила свій внутрішній об’єм практично в три рази за допомогою добудови північної і південної частин. Відтоді це став величний будинок з трьома візантійськими куполами над кожною частиною і окремими входами до кожної з них. При цьому зовнішні фасади були заново облицьовані, а внутрішній інтер’єр – розписаний.
Нинішня ж будівля в стилі еклектики з домінуючими рисами візантійського зодчества являє собою симетричний кубічний обсяг, створений нашаруваннями прямокутних периметрів під сімома куполами, вінчаючими кожен з них, до якого відкриває шлях двухмаршеві сходова балюстрада. В простоті ліній його зовнішньої обробки при великій кількості деталей знайдений центр рівноваги при якому будівля набула свою унікальну красу.
І, звичайно ж, не можна оминути увагою чотириярусну дзвіницю і монастирську будівлю, що повністю повторюють основні принципи створення та оформлення храмової споруди. Форми вікон, пілястри, карнизи, бані, купола, що перегукуються в окремих будівлях, в гармонійному поєднанні створюють завершену картину єдиного комплексу.
Додаткова інформація
Адреса: Україна, Тернопільська обл., м Тернопіль, вул. Князя Острозького, 55.
Як дістатися
Автотранспортом по трасі Е85 (Чернівці – Тернопіль – Дубно – Луцьк – Ковель – Корбін) або Е50 (М12) (Ужгород – Тернопіль – Хмельницький – Вінниця – Кіровоград – Дніпропетровськ – Донецьк) або Н02 (Львів – Тернопіль). У місті прямувати вздовж центральної вулиці (Бережанська / Руська / Степана Бандери) до повороту на вул. Князя Острозького, де розташований храм.
Громадським транспортом до залізничного вокзалу Тернополя, а потім пішим ходом 15 -20 хвилин вулицями В’ячеслава Чорновола – Коперника – Сечових Стрільців до вул. Князя Острозького з церквою Успіння Пресвятої Богородиці на Рогатці (розвилціи).