Історія
Народження Воздвиженської церкви на березі Тернопільського озера, як і поява самого міста, пов’язане з ім’ям Яна Амора Тарновського (1488 – 1561), який одночасно із зведенням укріпленої твердині в середині XVI століття почав будівництво цього християнського оплоту віри в камені біля самих міських воріт, що відкривали шлях на Львів.
І хоча народна чутка наполегливо додає йому без малого три століття, відносячи до періоду існування Галицько-Волинського князівства (середина XIII століття), однак перше збережена документальна згадка храму пов’язане з грамотою тодішнього власника Тернополя – Костянтина Костянтиновича Острозького (1526 – 1608) від 1570 року.
Ще півстоліття ім’я церкви на честь Воздвиження Святого Хреста з’являється на сторінках історії у зв’язку з тими чи іншими подіями, але наступним значним етапом її існування стає прибудова з заходу квадратної в плані вежі-дзвіниці (будівництво закінчено в 1627 році), в основі якої лежало не тільки і не стільки релігійне підгрунтя, скільки оборонні потреби – перебуваючи в безпосередній близькості до одних з міських воріт і входячи в частину міських укріплень нова будова була покликана виконувати дозорну функцію.
Фортифікаційні приготування в умовах безперервної турецько-татарської агресії виявилися своєчасними – виконуючи роль цитаделі, храм не одного разу ставав порятунком частини населення Тернополя, хоча і мало чим допоміг під час останніх бойових дій 1675 року польсько-турецької війни, коли разом з містом був практично перетворений на попіл.
Після настання відносного затишшя в східній Європі та посилення тиску на православ’я в першій половині XVIII століття Воздвиженська церква над Тернопільським ставом, що втратила своє релігійне і стратегічне значення, була пристосована під складські потреби.
Але забуття оплоту духу тривало недовго – вже в 1760-му Олена Потоцька, яка була на той момент власницею тернопільських земель, відродила храм до життя, виділивши йому окрему фундацію, що складалася з полів і сінокосів достатніх для забезпечення потреб парафії.
Переживаючи разом з містом всі радощі і прикрощі, Воздвиженська твердиня потрапляє в руйнівне полум’я пожежі 1831 року, з якої вона вийшла зі значними втратами (знищено покрівлю, пошкоджено внутрішні інтер’єри, втрачена частина церковного начиння).
Середина ж XIX століття принесла храмовому комплексу нову прикрасу – шестипілонную арочну дзвіницю зі шпилем над вальмовим дахом у східній частині комплексу навпроти апсиди, згадка про яку зараз залишилося лише на пожовклих аркушах історії.
Вихор неспокійного ХХ століття відразу закрутив у своїх обіймах храм на березі Тернопільського озера, коли через розбіжності з парафійним священиком його спочатку покидають брати-василіяни (1906), а потім Перша світова завдає свій нищівний удар – будівля була значно пошкоджена російськими гранатами (1917). Довершила ж розпочате руйнування Друга світова, під час бойових дій 1944 року якої оплот віри поніс тяжких втрат.
Випивши гірку чашу страждань до дна, в другій половині ХХ століття Воздвиженська церква отримує надію на відродження, коли в її стіни приходять реставратори, що надали первісний вигляд вікової твердині над дзеркальною гладдю вод става (роботи були закінчені в 1959 році).
І хоча ще три десятиліття храм виконуватиме далекі від початкових богоугодних функції, втративши дзвіницю, унікальні фрески та іконостас, він збереже свою первозданну красу і дух епохи, коли місто по імені Тернопіль лише починало відлік своїх років, щоб бути готовим на зламі тисячоліть знову прийняти у своїх стінах святий дух під проводом Української православної автокефальної церкви.
Архітектура
Як і більшість громадських об’єктів епохи пізнього середньовіччя, які будувалися з урахуванням вимог фортифікації, тернопільський Воздвиженський храм представляв собою потужну твердиню за високими стінами, прикриваючи з півночі Львівську браму міста. Його вдале місце розташування (із заходу і півночі омивається водами штучного озера) робили його одним з самостійних вузлів оборони при нападі ворога.
Доповнений же триярусною дзвіницею, яка до того ж виконувала дозорну функцію, церква і зовсім придбала ключове значення на західній ділянці оборони, так як частина периметра її стін, що проходила вздовж берега, входила в оборонний периметр міських укріплень.
Нині оплот християнства на честь Воздвиження Хреста Господнього являє собою створений з піщанику невеликий однонавовий трьохчасний храм (орієнтований захід-схід), що складається з прямокутного нефу під двосхилим дахом з головкою, квадратного притвору і напівкруглої апсиди з круглими віконцами. Перекриттями всієї цієї суворої пишноти старовини служать півциркульні склепіння на распалубках над нефом, хрестове завершення над бабинцем і четвертьсферіческое завершення апсиди.
Домінантою ж всього комплексу Воздвиженської церкви служить триярусна вежа-дзвіниця, споруджена в 1627 році (про що свідчить збережений над порталом напис, де повідомляється, що своїм існуванням вежа зобов’язана власникам Тернополя Томі і Катерині Замойським при благословенні єпископа Єремії Тисаровського). Її суворий позбавлений архітектурних прикрас обсяг прорізають лише маленькі віконця круглої і прямокутної форми на першому ярусі і подовжені арки по одній на кожній стороні – на останньому.
Додаткова інформація
Адреса: Україна, Тернопільська обл., м. Тернопіль, вул. Над Ставом, 1.
Посилання
- Легенди. Могутність віри
- Геральдика. Герб Потоцьких Пилява
Як дістатися
Автотранспортом по трасі Е85 (Чернівці – Тернопіль – Дубно – Луцьк – Ковель – Корбін) або Е50 (М12) (Ужгород – Тернопіль – Хмельницький – Вінниця – Кіровоград – Дніпропетровськ – Донецьк) або Н02 (Львів – Тернопіль). По місту: вул. Бережанська – вул. Руська – пр Степана Бандери (центральна вулиця перетинає місто з заходу на схід), яка проходить вздовж Воздвиженської церкви.
Громадським транспортом до залізничного вокзалу Тернополя, а потім пішки 15 – 20 хвилин в південному напрямку по вулицях Богдана Хмельницького, а потім Російській до православного храму на березі Тернопільського озера.