Історія
У рік 1540 від Різдва Хрестова король Польщі Сигизмунд I (1467 – 1548) грамотою передав великому гетьману коронному Яну Амору Тарновському (1488 – 1561) місцевість у Теребовлянському повіті під будівництво укріпленого замку для захисту південно-східних рубежів держави – це послужило першим каменем у фундаменті міста Тернопіля.
Вже через вісім років (не дивлячись на постійні набіги татар) на пагорбі, підніжжя якого омивали води новоутвореного става, в урочищі Сопільче побачила світ укріплена твердиня, що подарувала місту , названому Тернопілем, Магдебурзьке право і безліч привілеїв (в тому числі звільнення від більшої частини податків у зв’язку з великими витратами на будівництво).
Прикордонний статус фортеці зумовив її долю – багато разів вона була атакована турецькими військами, але захоплення і відступ через три роки (в 1675 році) завдали значної шкоди Тернопільському замку, коли його вежі були підірвані, а він сам потонув в полум’я пожарища.
На відновлення твердині було потрібно цілих двадцять п’ять років, адже швидка зміна орендарів міста (підстароста варшавський Гадомський, великий коронний скарбничий Замойський, воєвода брацлавський Гнінський), які не були зацікавлені в його розвитку, зумовила його занепад. Відродження почалося лише після пред’явлення і підтвердження прав на Тернопіль королевою Речі Посполитої Марією Казимирою (1641 – 1716), яка ініціювала ревізію укріплень, за результатами якої місто було звільнене від частини податків у зв’язку з тяжким становищем (1690).
Більш ніж на сторіччя в місті та його кам’яному серце оселяється відносний спокій, стабільність і процвітання. І, не дивлячись на часту зміну власників (рід Собєських, Сенявських, Радзивіллів, Потоцьких, Понятовських), його фінансово-економічне становище лише посилювалося завдяки турботі, увазі та опіці цих могутніх магнатських прізвищ, які не шкодували зусиль для підписання привілеїв для свого коханого дітища (проведення ярмарок, вольності для міщан, протегування торгівлі, полегшення податкового тягаря, жертвування на будівництво храмів).
У 1815 році нові власники замку – Франциск Коритовскій (1768 – 1834), а потім його син Еразм (1816 – 1870) – починають масштабну реконструкцію тернопільської твердині, яка вже не грала значного оборонного значення, що мала метою переобладнання її у палац. Для цого все фортифікаційні споруди знищуються, а їхнє місце займають будівлі Нового замку.
Останнім приватним власником замку стає Тадеуш фон Туркул (1808 -), який за чималу винагороду в сто сімдесят п’ять тисяч флоринів, зібраних жителями міста, дає Тернопілю свободу і право на самоврядування в 1843 році (через рік був підтверджений статус вільного королівського міста), а замковий комплекс переходить у відання міської влади, яка пристосували його для базування військових частин.
Світові війни ХХ століття не обійшли стороною Тернопільський замок – в 1917 році він був спалений під час відступу російських військ, а в 1944 – п’ятитижнева оборона німецького гарнізону, що вибрав твердиню в якості основного плацдарму для своєї дислокації, завдали величезного збитку його спорудам.
Незабаром після закінчення війни (1951 – 1954) будівлі замку-палацу були реставровані, хоча інші споруди за непотрібністю були ліквідовані, і пристосовані для потреб Палацу спорту, в якості якого вони виступають і до сьогодні.
Архітектура
Оптимально обране в 1540 році місце для будівництва замку в Тернопілі – на пагорбі з півночі прикритого річкою Рудка з топки берегами – було додатково підсилено генієм людської фортифікаційної думки, коли з півдня в долині річки Серет була споруджена дамба вздовж Львівського тракту і зведений міст-веслування, в результаті чого підступи до твердині перекрив двокілометровий став.
На момент закінчення будівництва на березі Тернопільського ставу височіла цитадель, що мала п’ять рівнів з боку водної гладі (включаючи підземні каземати з піщанику) і три з боку міста. Прямокутний в плані дитинець був обнесений стінами з кутовими вартовими вежами, та для додаткового захисту від зовнішнього світу його оточував сухий рів з валами і дубовим частоколом. Головний східний вхід всередину замкових укріплень обороняла кам’яна дворівнева надбрамна вежа з підйомним мостом.
Після реконструкції замку в Тернопілі 1815 року, коли всі сліди оборонних об’єктів були знищені (вежі та стіни розібрані, а рів зрито), до цитаделі були прибудовані два крила рівнем нижче, периметр оточила огорожа з тесаного каменю і ворота, прикрашені пілонами з гербами, починається починається новий етап його життя вже в якості цивільного об’єкта.
Остання масштабна реконструкція 1951 внесла свої корективи у зовнішній вигляд твердині на березі става, хоча майстри і намагалися відновити будівлю в максимальній відповідності з його видом середини XIX століття, але нижній ярус склепінних підземних казематів був замурований і затоплений.
На поточний момент часу самою старою частиною будівлі Тернопільського замку є цокольний (піщаниковий) і нижній (цегельний) яруси, що досягають товщини стін у чотири з половиною метри. Периметр палацу нині утворюють центральний корпус і симетрично прибудованими з боків двома бічними крилами (південне і північне), до яких, в свою чергу, прибудовані бічні флігелі (з півдня – один, з півночі – два) меншого об’єму.
Зовнішні фасади будівлі, вирішені в одному стилі мінімалізму (з декорових елементів – руст на кутах і класична ліпнина над віконними прорізами), тим не менш оформлені в різній колірній гамі: східний фасад – в білих тонах з сірим оформленням декоративних елементів, а східний – відповідно у жовтих і білих.
Додаткова інформація
Адреса: Україна, Тернопільська обл., м. Тернопіль, вул. Замкова, 12.
Посилання
- Легенди. Могутність віри
Як дістатися
Автотранспортом по трасі Е 85 (М 19) (Чернівці – Тернопіль – Дубно – Луцьк – Ковель – Корбін), Е 50 (Р 05) (Кошице – Ужгород – Тернопіль – Хмельницький – Вінниця – Кіровоград – Дніпропетровськ – Донецьк – Ростов-на-Дону), які проходять через місто по вулиці Бережанській (із заходу) і пр. Степана Бендери (зі сходу) до повороту на вулицю Замкову, яка і приведе до Старого замку.
Громадським транспортом до залізничного вокзалу Тернополя, а потім на маршрутному таксі (орієнтир – площа Свободи) або пішки 20 – 25 хвилин у східному напрямку (орієнтир – Тернопільський став).