Історія
Однією з невід’ємних умов гарної обороноздатності фортеці завжди були не тільки високі стіни, але й міцність інших супутніх фортифікаційних споруд – людські руки для цього не тільки виконували колосальну роботу з переміщення величезного обсягу грунту, створюючи земляні вали, а й повертаючи назад річки, щоб вода стала на перешкоді ворогові. Прикладом одного з таких чудових творінь є Тернопільський став.
Його історія почалася в далекому XVI столітті, коли відразу по завершенні будівництва замку перед власником тернопільських земель Яном Амором Тарновським (1488 – 1561) постало питання про надійний захист свого новоствореного дітища. Тоді-то і з’явився на світ проект перекриття протікаючої поруч річки Серет дамбою для створення штучного озера для перегородження сухопутних підступів до твердині.
Втілення в життя настільки раціонального, на скільки ж і амбітного плану не змусила себе довго чекати, адже крім фортифікаційних переваг став повинен був служити ще й господарсько-комерційним цілям – розведення риби для власних потреб городян і з метою продажу в інших містах Польського королівства. Тому вже навесні 1548 року власник отримує дозвіл на здійснення проекту, який незабаром був вдало завершений.
Озеро, як завзято його іменують місцеві, не дивлячись на штучне походження, стало надійним захисником Тернопіля, охопивши шестикілометровою блакитною стрічкою місто з трьох сторін (залишивши сухопутними лише східні підступи); через дамбу ж відкривався шлях на Львів біля однойменних воріт з Воздвиженською церквою; а городяни отримали доступ до невичерпного джерела риби з тією лише умовою, що повинні були підтримувати гідротехнічні споруди цього унікального творіння за свій рахунок.
У XVII столітті до інших функцій блакитного серця міста додалася ще й забезпечення працездатності чотирьох млинів, що розкинулися на його берегах. Але не все було так безхмарно в долі Тернопільського озера – в 1675 році його повністю знищили турецькі війська, коли зруйнували дамбу на знак протесту проти умов Бучацького мирного договору.
Відновлений незабаром став вірою і правдою служив місту ще два з лишком сторіччя, переживши Першу з двох світових воєн ХХ століття, а потім почати повільне вмирання у міжвоєнний період, коли його дно поступово заросло мохом перетворившись на багно. Роки ж Другої світової – завершили його знищення.
Зруйнований під час останньої світової війни и місто дуже швидко відроджувалося з попелу, не була забута і його блакитна перлина – її швидко відновили під ім’ям Комсомольського озера, підвищивши рівень води (1956), побудувавши пристань для яхт і два пляжі (1960-ті), пустивши теплохід (1968), спорудивши пристань на протилежному від замку березі і великий фонтан зі східного боку (1970-ті), а в наступному десятилітті тут з’явився гідропарк нині відомий як «Топільче».
Зачаровуча краса в тандемі з технічними характеристиками зробили Тернопільське озеро в 1987 році центром світових змагань з водномоторних видів спорту.
Нині ж став – гордість і краса міста, у якій відбиваються, як у дзеркалі, усі минулі століття і надихають майбутні покоління на трепетне ставлення до дарів історії.
Архітектура
Став, що спочатку вигинався блакитний дугою вторячи оборонним валам Тернополя, представляв собою шестикілометрову загату, перегороджену дамбою в південній частині. При ширині близько кілометра, ця рукотворна перепона при супутніх заболочених ділянках на півночі служила надійною захисницею міста з усіх боків крім західного, де залишався сухопутний шлях.
У реконструйованому ж вигляді (у тому, якому воне постає і зараз) колишнє Комсомольське озеро – це вузький канал, протяжністю в півтора кілометра, ориетований з північного сходу на південний захід, і безпосередньо саме водне дзеркало довжиною близько 3,2км і шириною до 1,2км, яке в південно-західній частині стикається з річкою Серет.
Західний берег Тернопільського озера прикрашений Понятинським лісом з рятувальною станцією і пляжем (північна частина) і парком «Загребелля» в південній. Північні підступи до нього охороняє величезна заболочена ділянка, в якому все одно знайшлося місце так званому «Циганському» пляжу. З південного підніжжя, відгороджений дамбою, зеленим покривалом розстелився гідропарк «Топільче».
Особливою принадою ж славиться східний берег міського става, де острів закоханих з його знаменитою альтанкою, півколом білої колонади, фонтаном «Спогад» і каскадним фонтаном, що відкриває шлях до замку, закутаний мальовничим парком імені Тараса Шевченка.
Додаткова інформація
Місце знаходження: Україна, Тернопільська обл., м. Тернопіль.
Посилання
- Легенди. Могутність віри
Як дістатися
Автотранспортом по трасі Е85 (Чернівці – Тернопіль – Дубно – Луцьк – Ковель – Корбін) або Е50 (М12) (Ужгород – Тернопіль – Хмельницький – Вінниця – Кіровоград – Дніпропетровськ – Донецьк) або Н02 (Львів – Тернопіль). По місту: вул. Бережанська – вул. Руська – пр Степана Бандери (центральна вулиця перетинає місто з заходу на схід і лише змінює назву), яка прямує вздовж тернопільського озера.
Громадським транспортом до залізничного вокзалу Тернополя, а потім пішки 15 – 20 хвилин в західному напрямку по вул. Транспортній, а потім – вул. Наливайка до міського става.