Войовниці бучацької землі

Пожовклі сторінки історії рідко зберігають у своїй пам’яті жіночі імена захисниць рідної землі. Доброчинец і меценаток, мучениць і святих – так, але не жінок-воїнів. Рідкісні випадки – швидше виняток з правила при сформованому століттями образ слабкої, ніжної, чутливої і тендітної, з яким мало асоціювалися важкі лати, довгий меч і відчайдушна хоробрість. Історія Бучацького замку в цьому контексті відноситься саме до тих рідких винятків.

За легендами, мабуть, самі жіночі духи волелюбної, гордої і непокірної Галицької землі вирішили показати всю міць своєї сили в рік 1614-му році від Різдва Христового, коли під час конфлікту між Яном Енджі Радзивілом і Станіславом Гольських оборона, і треба сказати успішна, Бучацької твердині була в руках Зофї Стадницької-Гольської (борг Станіслава, що був чоловіком племінниці Зофьі в 90 тисяч злотих). Правда своє місто над Стрипою від захоплення їй все ж вберегти не вдалося, провиною чому був банальний підкуп і зрада.

Згідно ж іншими переказами трохи більше ніж півстоліття потому (1672 рік) тепер уже перед обличчям овіяного жахом багатотисячного османського війська, що підступило під самі фортечні стіни під час чергової польсько-турецької війни, оборону Бучацького замку в відсутність чоловіка взяла в свої тендітні руки Тереза Потоцька, з гідністю відповівши відмовою на пропозицію покласти ключі від міста до ніг Магомета XIV. Султан, визнавши нижче своєї гідності воювати з представницею слабкої статі, до того ж уражений сміливістю відчайдушною жінки (кількість нападників в десятки разів перевершувала число захисників) наказав зняти облогу.

Однак східні землі Польського королівства це не врятувало — 18 жовтня тож року тут під “Золотий липою” були підписані принизливі для поляків умови мирного договору, згідно якого, крім іншого, Стрипа стала лінією розмежування конфліктуючих сторін, а сам Бучач був розділений навпіл.

Чи мали ці події місце бути або є лише плодом буйної фантазії, прикрашеним численними поколіннями предків, зараз сказати напевно не представляється можливим. Але навіть сам факт існування легенд про середньовічних галицьких жінка-войовниць служить доказом волелюбної сили, непокірного мужності і залихватської відваги українського народу, не зважаючи на стать, перед обличчям будь-якого ворога, який прийшов на рідну землю з мечем.

29-01-2015 Виктория Шовчко

Коментування цієї статті закрите.