Крізь терен до зірок

Два десятиріччя після закінчення найстрашнішої в історії людства війни. Мирне життя поступово увійшло в своє буденне русло. До керівництва комуністичної партії республіки приходить патріот не словом, а ділом Петро Юхимович Шелест, завдяки якому народились на світ такі грандіозні і значущі для всього українського народу проекти, як 26-томник “Історія міст і сіл УРСР”, Музей архітектури та побуту Пирогово і палац культури “Україна”. А 31 серпня 1963 був підписаний доленосний указ “Про увічнення пам’ятних місць, пов’язаних з історією Запорізького козацтва”…

Саме з нього почалася історія відродження Хортиці 18 вересня того ж року острів на Дніпрі отримав статус заповідника державного значення, після чого оголошується всесоюзний конкурс на проект облаштування комплексу; директором історико-культурного заповідника призначається ентузіаст своєї справи Арнольд Сокульський, який набирає команду однодумців і починається інтенсивна робота зі створенню експозиції майбутнього музею…

За задумом хортицький заповідник повинен був включати в себе Музей історії козацтва, етнографічний парк “Запорізька Січ” і скульптурну композицію “Козаки в дозорі “. Для його реалізації вже були обрані розробки “Запоріжцивільпроекту” і скульптора Владлена Дубініна, проведені підводні і наземні археологічні дослідження навколо острова, зібраний багатий історичний матеріал старовинних предметів побуту, зброї та одягу козацьких часів, внесено пропозицію про повернення на історичну батьківщину останків кошового отамана Петра Калнишевського.

Ось тільки настільки бурхлива патріотична діяльність керівництва української республіки привернула увагу союзного керівництва, і в 1972 році здійснення проекту було зупинено. Указ “Про увічнення…” був скасований, Петра Шелеста за звинуваченням у націоналізмі відсторонили від посади за намовою головного радянського ідеолога того часу Суслова, робоча гіпсова модель Владлена Дубініна “Козаків в дозорі” була законсервована і не відлита в бронзі, яка вже була куплена на донецькому заводі кольорового лиття, засновників музею оголосили ворогами інтернаціоналізму і почали їх психологічний знищення, останки запорізького отамана залишилися на Соловках, Арнольда Сокульського звільнили з посади директора, а проект музею перетворено на краєзнавчий з повним ігноруванням первісного змісту.

Здійснюватися ж та давня мрія про створення на Хортиці музею козацтва почала лише через чотири десятиліття, коли з набуттям Україною незалежності експонати краєзнавчого музею почали набувати своєї історичної правдивості, позбавляючись від соціалістичної підоснови (2004 році була проведена масштабна реекспозиція), урочисто відкрито етнографічний парк “Запорізька Січ “(2005), встановлені пам’ятники Дмитру” Байді “Вишневецькому (1999), козакові Мамаю (2009) і Тарасу Бульбі (2010)…

Ось тільки курган біля музейного будинку самотньо прикрашає лише флагшток з українським прапором, а прекрасні кінні статуї “Козаків в дозорі” лише примарним серпанком майорять над ним в досвітній імлі як надія на втілення і гідне завершення проекту у перемозі національної ідеї над тимчасовцями через роки боротьби.

29-09-2015 Виктория Шовчко

Коментування цієї статті закрите.