Історія
Три мільярди років тому земна твердь розкрилася, утворивши глибоку тріщину в кристалічній плиті Українського щита, що тягнеться від Подільсько-Волинської височини до Донбасівських земель. Цьому древньому розлому і судилося стати через мільярди років руслом повноводної річки пізніше названої Дніпром. І гранітного плато, відомого нині під ім’ям Хортиця на ньому тоді ще не існувало — це була частина єдиного величезного материка Пангеї.
Лише два мільйони років назад та, яка точить камінь, проклала собі новий шлях до жаданої глибини Понта, а високі уступи на своєму шляху води швидкої річки попросту обійшли з двох сторін, утворивши знамениті Дніпровські пороги, два русла (старе – Борисфен і нове – Герр) і острів Хортицю між ними.
Звичайно ж настільки унікальну природну перлину, яка обіцяла їжу, дах і захист не могли оминути своєю увагою перших жителі цієї землі. Їх святилища, місця стоянок і свідоцтва життя, які виявляють археологи під час своїх експедицій і нині, потихеньку відкривають таємницю історії острова: енеоліт, бронзовий вік, час виявлення плавки заліза – величезний пласт культури протяжністю в п’ять тисяч років.
Людей первісного ладу на Хортиці в VII столітті до н.е. змінили скіфські племена, що прийшли зі сходу в пошуках кращої долі. Їх кургани-могильники з кам’яними дозорними на вершині і таємничі кола досі розбурхують уяву туманністю походження, загадковістю змісту і секретами їхніх майстрів, шедеври яких і зараз заворожують філігранністю своєї роботи. Адже ще за свідченням Геродота десь на цих землях поховані великі скіфські царі з багатими дарами богам.
За скіфами честь охорони острова-святині перейшла до слов’янських племен (хоча в історичних документах вони п’ять століть фігурують як венети), які вперше з’явилися на берегах Дніпра в період заселення Великого Степу (I століття) і аж до розпаду Київської Русі були господарями на цій землі.
Як одна мить промайнуть над Хортицею три століття безвладдя, коли острів фактично був нічий – тут гуляли княжі дружини і татаро-монгольські орди, поки в 80-х роках XIV століття на острові міцно не влаштувалося козацьке братство в гонитві за мрією свободи.
За два століття панування козацької вольниці острів перетворився на справжню фортецю з дозорними вежами по периметру, палісадом за високим частоколом, системою редутів і облаштованими пристанями; фортечними ж стінами йому служили прямовисні скелі, глибокі води Дніпра і непрохідні пороги. За всі ці роки він побачив чимало радості переможного повернення з військових походів і сліз гіркоти по втрачених в боях українських синах.
В одну мить по розчерку пера Катерини II (1729 – 1796) в 1775 році Запорізька Січ зі своїми віковими традиціями зникла з лиця землі, а серце Дніпра перейшло у володіння фаворита російської імператриці – Григорія Потьомкіна (1739 – 1791), який планував перетворити його в одну зі своїх резиденцій з пишним садом на європейський манер і розкішним палацом, але не склалося…
А в 1789-му острів став володінням менонітської громади з далекого міста Данцинг. Слідом за першою Хортицької німецькою колонією, що жила в основному за рахунок торгівлі лісом, в окрузі як гриби з’являються її послідовники, залучені благодатними землями і преференціями, наданими російським урядом.
Володарювання німецьких колоністів менонітів на українській землі тривало трохи більше століття з чвертю і закінчилося продажем острова Олександрійській міській управі за величезну суму в 772 350 рублів. Але повною мірою скористатися всіма багатствами перлини Дніпра російській адміністрації Олександрійської фортеці не вдалося – після революції 1917 року крокували довгі роки громадянської війни з жаркими боями між більшовиками, білогвардійцями і військами Української Народної Республіки. У підсумку полита кров’ю патріотів Хортиця разом більшою частиною української території перейшла під владу країни рад.
В рамках проекту електрифікації молодої країни в 1927 році трохи вище за течією було розпочато будівництво ДніпроГЕС, а сам острів пристосовано під господарські потреби: будуються водонасосна станція, водопровід, відкривається гранітний кар’єр, задля його з’єднання з великою землею зводяться мости.
Друга світова обійшла природну перлину стороною, якщо не брати до уваги наслідків підриву ДніпроГЕС в 1941-ому, тому відразу ж після закінчення війни було продовжено активне освоєння острова для потреб народного господарства.
І лише в 1958 році про Хортицю як про унікального зберігача історії згадали на адміністративному рівні, коли їй було надано статус пам’ятки природи місцевого значення (через п’ять років – республіканського), до якого в 1965-ому додається звання державного історико-культурного заповідника, хоча почалася-було дослідницька робота з вивчення спадщини була перервана у зв’язку з неугодною владі націоналістичною спрямованостю.
Лише на зорі зародження України як самостійної держави (1990-і) і зняття всіх табу сюди прийшли ентузіасти-дослідники, які з кожним роком заповнюють білі плями багатої історії острова і поповнюють колекцію його артефактів, результатом чого стала не тільки нова колекція Музею історії козацтва, народження етноцентру Козацька залога, а й відродження знаменитої Запорізької Січі в 2005 році, тоді ж, коли вся його площа була передана Національному заповіднику «Хортиця».
Архітектура
Вік унікальних за своєю природою гранітних оголень (до них відносяться ще Кам’яні могили), які на ряду з порогами і прилеглими островами складають основу дніпровської перлини, датуються трьома мільярдами років і відносяться до Українського кристалічного щита. Вони є свого роду вододілом між старим і новим руслом великої української річки на ім’я Дніпро.
У північній частині висота острова, що має площу в дві з половиною тисячі гектар при довжині у дванадцять кілометрів, досягає декількох десятків метрів плавно знижуючись на південь з обширними щедро здобреними осадовими породами балками і плавнями Великої луки Запорізької на південному краю.
Завдяки цьому тут в мініатюрі представлені всі дев’ять ландшафтних зон України: балки, плавневі ліси, заплавні луки, скелясті відшарування, висячі болота, озера, діброви, звичайні і петрофітні степи населені 960 видами представників флори (20 з яких – ендеміків) і 165 популяціями фауни, найбільш численної з яких є птахи (зокрема водоплавні).
Пам’ятки
Хортиця – це історія української землі, зосереджена на невеликій ділянці суші, що ретельно оберігають швидкі води Дніпра, завдяки чому тут збереглося багато пам’ятників-свідчень минулих поколінь: святилища еніоліта і язичницьке капище, святилище-обсерваторія епохи бронзи та курганні групи, скіфський стан і укріплення часів російсько-турецької війни 1735 – 1739 років… і це не рахуючи природні дива, якими так багата ця земля.
Додаткова інформація
Місце знаходження: Україна, Запорізька обл., м. Запоріжжя, о. Хортиця.
Посилання
- Нотатки мандрівника. Острів Свободи на ім’я Хортиця
- Легенди. Магніти Заратустра
- Легенди. Острів священного вогню
- Історичні факти. Крізь терни до зірок
- Етимологія. Домівка божественного вогню
Як дістатися
По трасах Е105 (Харків – Запоріжжя – Мелітополь – Чонгар – Сімферополь) / Н08 (Дніпропетровськ – Запоріжжя) / Н23 (Кривий Ріг – Нікополь – Запоріжжя) / р37 (Бердянськ – Запоріжжя) / Т08 03 (Маріуполь – Запоріжжя). У місті – з Лівого берега по головній (Космічна – Леніна – Гребельна – Каширське шосе) через міст Преображенського або з Правого берега бул. Вінтера (перед Дніпрогес) – кільце – вул. Таганська – Арочний міст на острів.
Маршрутами №№ 10, 30, 36, 38, 50, 55, 56, 58, 87, 91, 92, 96 прямуючими через Хортицю.