Холодні зимові ночі безкрайнього українського степу, де пустун-вітер кружляє в дикому танці все живе, поки сама душа не починає тремтіти від холоду. Люди, котрі ховаються від його скаженого танку в жалюгідних притулках виритих на схилах пагорбів. Темнота і холод, коли тільки серце і залишається гарячим. Все це – похмурий час до пізнання благодатного таїнства вогню.
Досі в народі ходить легенда, що вогонь розійшовся по світу саме з Хортиці. Адже кажуть, що колись давним-давно з небес в вершину одного з її пагорбів у самому серці острова вдарила вогненна стріла як відповідь на ревні молитви до бога Сонця про порятунок від лютої смерті одного з племен, що знайшли тут притулок від ворогів серед багатих рибою і дичиною, приголублених швидкими водами Дніпра, перемежованого балками узгір’я.
В замін за отриману милість народ племені, прийнявши ім’я Хранителів Вогню, поклявся в усі віки оберігати і підтримувати божественне не згасне полум’я на зазначеному небесами місці і дарувати його всім, хто прийде до них з миром у пошуках тепла життя. У напуття тому, хто йшов у світ з лучиною вони казали: «Бережи і захищай вогонь як мале дитя, і він ніколи не зрадить, але бережися образити його – кара буде страшна і невідворотна!»
З того часу у цього народу-вогнепоклонника з’явився священний ритуал: воїн, якому небеса послали сина перед днем літнього сонцестояння вирушав на берег Дніпра на зорі найдовшого дня в році, вибирав великий омитий кристальними водами камінь і приймався за роботу, наділяючи його рисами будь-якої живої істоти. А на заході його шлях разом з даром лежав на вершину Пагорба Вогню, де новий кам’яний тотем займав своє місце в кільці вогнища-вівтаря на честь бога Сонця.
Пройдуть тисячоліття… і різні народи прийдуть на Хортицю, щоб забрати з собою частинку тепла і передати її тим, хто поруч, підносячи молитви Великому Світилові, що дає життя всьому сущому на цій землі; незліченна безліч кам’яних кіл сховає у своїх материнських обіймах історія. Кам’яний, мідний, бронзовий століття змінюючи один одного приведуть в безкраї степи на березі повноводної річки прабатьків всіх слов’ян, і сонце стане їх символом, зайнявши почесне місце на чолі пантеону богів.