Войовнича козацька вольниця Запорізької Січі з часів свого заснування не давала спокійно спати російським царям. Адже мирно співіснувати з добре озброєним, дисциплінованим і підпорядкованим лише своїм гетьманам військом, що визнає справедливість лише своїх законів честі, та до того ж складається з колишніх твоїх підданих дано не кожному правителю. Але головне – свобода – те, чого ні в якому разі вседержителі російські не могли пробачити своїм збіглим в’язням.
Два з половиною сторіччя інтриг і підкупів, воєн і повстань – улюблений спосіб російської влади добиватися своєї мети через опосередковану участь… і між річками Суха і Мокра Московка на лівому березі Дніпра в 1770 році на противагу козацькій станиці, розташованій нижче за течією, з’являється Олександрівська названа на честь героя Хотинської битви проти Османської імперії командувача 1-ю армією генерала Олександра Михайловича Голіцина фортеця.
А вже через п’ять років головний біль російських царей з часів Івана Грозного була знищена іменним указом Катерини II (ліквідація Гетмащіни і розгром Підпільненської Січі). Потреба в твердині поруч з Хортицею відпала, але селище ж лишилося. Незабаром (1806 рік) воно під ім’ям ліквідованої фортеці отримало статус повітового міста Катеринославської губернії.
Півтора століття історії Олександрівська пронеслися як одна мить. Місто поступово розквітало: з’явилася залізнична гілка, що зв’язала його з великою землею, були побудовані великі металургійні заводи, розвивалося річкове судноплавство… поки не грянула кривава революція 1917-го, що викликала громадянську війну.
У ході затяжного протистояння обласний центр втратив третину свого населення і одвічне ім’я, коли постановою радянської влади він був перейменований на Запоріжжя (за порогами Дніпра), а через десятиліття більшовики в ході будівництва ДніпроГЕС знищили і самі пороги.
Так і залишилися в історії місто позбавлений імені та ім’я без порогів. Центр запорозьких земель став єдиним хранителем пам’яті про знищене чудо природи – розломі Українського щита з виходом гранітів і гнейсів часів зорі існування планети Земля, яке споконвіку служило надійним захистом серця українських земель від східної загрози з Дніпра.