Історія
Неможливо переоцінити роль особистості в історії. Одні в ходять в літопис як криваві диктатори і руйнівники, імена інших народ пам’ятає через століття за благі справи в ім’я суспільної користі, треті ж залишаються на сторінках фоліантів прізвищем з ініціалами на одному рядку. Але при цьому кожна історична особистість приходить в строго призначений їй долею час щоб виконати свою місію…
Друга половина XIX століття, коли Бердянськ з торгового порту поступово почав перетворюватися на повноцінне місто з розвиненою інфраструктурою, біля його керма в 1872 році став Костянтин Пантелеймонович Константинов (1830 – 1896). Всього за три роки його правління (в 1875 році від подав прохання про відставку у зв’язку з погіршенням здоров’я) був відкритий Громадський банк, перейшов у комунальну власність в рахунок погашення недоїмок Зимовий театр, з’явилися нові будівлі у Міської управи і пожежної частини…
Але головне досягнення Костянтина Константинова лежать в сфері освіти: субсидування жіночої прогімназії, відкриття двох народних училищ, отримання дозвілу на відкриття першого в імперії двокласного училища, пошук додаткових коштів для відкриття жіночої школи для бідних дітей. Вінцем же його діяльності стала чотирикласна Бердянська чоловіча гімназія, відкрита 8 вересня 1872 року у тимчасово орендованих приміщеннях з перспективою будівництва власного будинку.
Так вже восени 1873 роки сім’я відомих в місті будівельників Соловйових в особі братів Миколи і Михайла почали виконувати підряд на втілення в життя проекту інженера Костянтина Єльського (1837 – 1896) з будівництва центрального корпусу гімназії. За ходом робіт, основний обсяг яких планувалося завершити вже через рік для чого тут щодня працювали п’ятдесят каменярів, особисто наглядав сам градоначальник.
Виниклі після відходу з поста Константинова фінансові проблеми дещо уповільнили хід будівництва, але силами Бердянського повіту відсутне фінансування було отримано (не дивлячись на відмову губернської влади і особисто міністра освіти). Так що 3 лютого 1877 року, коли в присутності свого головного ідейного натхненника Костянтина Пантелеймоновича була відкрита гімназична каплиця, середній навчальний заклад вже з повним числом класів, нарешті, отримав власний дах над головою.
Нова велична споруда в серці міста по праву стала однією з найкрасивіших в окрузі; про його високе призначення ж гордо сповіщала величезний напис «Чоловіча гімназія» на центральному фасаді.
Історія навчального закладу перших 25 років – предмет гордості і жалю про втрачені можливості: перший випуск 15 червня 1887-го, загальне число учнів – 5415 чоловік, кількість випускників – 257 юнаків. І все ж аж до останнього випуску в 1919-му гімназії вдалося випустити близько двох тисяч підготовлених для вступу до вищих навчальних закладів фахівців.
Після закінчення громадянської війни навіть у блюзнірською радянської влади не піднялася рука на величний архітектурний шедевр в центрі старого Бердянська. За ним залишили місію підготовки молодого цвіту нації. Вечірній робочий технікум, професійна технічна школа, індустріальний технікум, педагогічні курси і педтехнікум змінювали із завидною регулярністю один одного в цих стінах, поки його спеціалізація все ж була визначена як педагогіка – в жовтні 1932-го тут відкривається учительський інститут, якому через сім років було присвоєно ім’я військової льотчиці Поліни Денисівни Осипенко (1907 – 1939).
Під час Другої світової, коли місто на березі Бердянської затоки було окуповано німецькими військами, в будівлі колишньої гімназії влаштувався шпиталь, який під час відступу був повністю звернений на попіл (залишилися лише кістяки стін).
У повоєнні роки поступово повернулася мирне життя і в цей храм знань. Його відновили, а 1 вересня 1953 року вищий навчальний заклад в цих стінах перейменували в Бердянський педагогічний інститут, який діяв в цьому статусі аж до 2002 року, коли йому було присвоєно високе звання університету. Так в якості одного з провідних культурних і інтелектуальних центрів з науковими зв’язками у всіх куточках нашої планети Північного Приазов’я він діє і понині.
Архітектура
Виконаний в стилі середньовічного північноіталійського зодчества з червоної цегли головний головний корпус Бердянського університету має складний периметр (центральна виступаюча частина, два перпендикулярних бічних флігеля), довжина якого становить вісімдесят метрів.
Всі архітектурні деталі будівлі виконані за допомогою техніки фігурної кладки будь-то зубці аттикового пояса або напівколони аркових віконних прорізів, нависаючи кутові вежі-еркери і французький руст площині стін, багатошарова підкарнизна аркатура і арковий портал центрального входу з двома нішами з боків, розірваний декоративний фронтон і малюнок міжярусного карнизу, так що створюється загальна гармонійна картина.
З боків від центрального входу в двох симетричних нішах розташовані бронзові погруддя на мармурових постаментах-колонах двох найзнаменитіших учнів бердянської гімназії: одного з ватажків повстання на Чорноморському флоті 1905 року лейтенанта П.П. Шмідта та переможця чуми і холери імунолога-епідімеолога В.А. Хавкіна, які були відкриті 1 вересня 2005 року в присутності військового аташе Індії.
Додаткова інформація
Адреса: Україна, Запорізька обл., м. Бердянськ, вул. Шмідта, 4.
Як дістатися
Автотранспортом по трасі Е58 (М14) (Одеса – Миколаїв – Херсон – Нова Каховка – Мелітополь – Бердянськ – Маріуполь) до повороту на Бердянськ. По місту: пр. Східний – вул. Консульська – пр. Праці до повороту за парком на вул. Шмідта, де розташована будівля колишньої чоловічої гімназії.
Міжміським транспортом до вокзалів Бердянська, а потім пішки в центр міста по вул. Земській до парку ім. Шмідта п’ять кварталів, де знаходиться педагогічний університет.