Історія
Комерційна складова як невід’ємна частина добробуту аристократичних родів дудь-якої імперії часом затьмарювала собою початковий капітал, отриманий милістю правлячої верхівки. І хоча довгий час приписана до містечка Котельні Андрушівка (Андрусівка) вважалася в числі порожніх сіл (акт від 1683 роки), зі вступом в право власності на ці землі сім’ї Бержинських наприкінці XVII століття тут знову починає жевріти життя, підкріплене економічними інтересами нових господарів.
Так величезні за площею, родючі землі, що давали чималий дохід, стали запорукою благополуччя аристократичної сім’ї вихідців з Польського королівства. Саме на ці кошти в середині XVIII століття з’являється розкішна резиденція Бержинських в оточенні зеленої перлини парку на березі річки Чорна Руда.
Але зникнення з карти Східної Європи після третього розпаду Речі Посполитої диктувало нові умови життя вже під скіпетром російської корони, так що вже в 1787-му були видані візитації на землю для місцевої православної церкви, а ще через дванадцять років запущено комерційний проект першої Андрушівської винокурні на два котла в якості створення більш вигідного повного циклу вирощування та переробки цукрових буряків.
Теж підприємницькі чуття, що передавалося в цій родині у спадок від батька до сина, змусили Святослава Йосиповича Бержинського (1796 – 1863) в 1848 році у зв’язку з зростанням попиту на цукровий пісок і великою кількістю сировини для його виготовлення в наявності після будівництва і запуску першого на Житомирщині цукрового заводу на правому березі річки Чорна Руда перевести Андрушівський спиртзавод на масляну сировину і ввести його до складу нового виробництва для збільшення потужностей.
Які причини спонукали спадкоємців Святослава продати завод з усім маєтком в Андрушівці в 1869 році земельному та цукровому магнатові Артемію Яковичу Терещенко (1794 – 1873), який через рік віддає його в управління свого старшого сина Миколи (1819 – 1903), невідомо. Гідний продовжувач сімейних традицій не став зупинятися на досягнутому: крім будівництва нової церкви, поновлення палацового комплексу, фінансування однокласного (згодом двокласного) народного училища та лікарні в 1883 році останній взявся за відновлення винокурні і модернізації цукрозаводу.
Витратні і тривалі роботи по реконструкції цукрового та спиртового підприємств довелося завершувати вже онукові Миколи – Михайлу Івановичу (1886 – 1956) в тривожні дні 1914-го перед самим початком руйнівної Першої світової війни, яка поховає під своїми уламками і всю велику імперію Терещенко (спиртзавод зупинився з розгортанням бойових дій), і їх незліченні капітали, і країну під гербом двоголового орла.
Реквізовану на користь радянської держави Андрушівський винокурню більшовики запустили лише в 1926-му, але вже в наступному році змогли отримати на її потужностях дванадцять тисяч дал спирту. Настільки цінне для нової влади виробництво в міжвоєнний період ХХ століття переживає кілька стадій модернізації та збільшення площ за рахунок будівництва нового корпусу.
На сильно постраждалому в роки Другої світової війни спиртовому виробництві відразу ж після звільнення села 27 грудня 1943 року починаються відновні роботи, які дозволили вже восени наступного року повністю налагодити процес виробництва і вивести його на повну потужність.
Впродовж останнього десятиріччя неспокійного ХХ століття і формування на просторах незалежної України ринкової економіки відкрило для винокурні в Андрушівці нові горизонти: експерименти з розробки нового економічного бензиново-спиртового пального для автомобілів, запуск виробництва промислової хімічної продукції, освоєння випуску вітаміну В12, нарощування об’ємів виготовлення спирту і пекарських дріжджів… А що чекає його в майбутньому – час покаже.
Архітектура
Корпуси спиртового заводу, зведені в актуальному для кінця XIX – початку ХХ століття промислового неоренесансному стилі за допомогою техніки фігурної кладки з цегли з кутовими та міжвіконними пілястрами, підкресленими декоративними елементами фронтонами, різноманітними по контуру (коробовими, арковими, круглими) віконними прорізами і складнопрофільною покрівлею.
Побудований в 1940-му цех в стилі конструктивізму є типовим представником мінімалізму, де упор на відповідність обсягів виконуваним завданнням без архітектурних надмірностей грав вирішальну роль. Тому елементи будівлі мають прості геометричні форми, двосхилий дах і не відрізняються вишуканістю оздоблення в інтер’єрах та зовнішніх фасадах.
Додаткова інформація
Адреса: Україна, Житомирська обл., м. Андрушівка, вул. Клубна, 41.
Як дістатися
Автотранспортом по трасах Р18 (Житомир – Попільня – Сквира – Володарка – Ставище), а потім повернути в районі Волиці на Андрушівку. При в’їзді в місто на березі озера розташована винокурня Терещенко.
Міжміським транспортом з Житомира до Андрушівки. Зупинка «Спиртзавод» на в’їзді в місто.