Історія
У ті далекі часи, коли Житомир, що отримав офіційний статус центру Волинської губернії в 1804 році, лише почав набувати соціальні риси притаманні цьому високому званню, найбільшим головним болем його адміністративної влади були пожежі. Язики полум’я в місті з переважною дерев’яною забудовою і відсутністю водопровідної системи перетворювалися на справжнє стихійне лихо, яке в кілька годин знищувало цілі квартали (в 1781 році були знищена вся стара частина, а в 1802-му, не дивлячись на створення басейну у Замкової гори на Рудавка, остаточно згоріла стародавня фортеця).
Вперше на порядок денний питання про житомирську пожежну службу було винесено на порядок денний міської ради ще 30 червня 1872 роки (хоча ідея її створення витала в повітрі ще з часу розгляду першого проекту будівництва міського проводу з мережею пожежних кранів Товариством Тверських водо- і газопроводів в 1865 році), за підсумками чого був виданий циркуляр «Про устрій правильно організованих пожежних команд».
Так що в перебігу декількох років в місті на березі Тетерева була організована перша пожежна команда з півсотні людей, хоча її робота і була мало результативна – позначалася відсутність таких елементарних засобів організації праці як пожежна каланча, централізована подача води, достатнє фінансування.
Справжня робота по створенню пожежної служби почалася лише в 1894 році поряд з схваленням проекту будівництва першої гілки міського оснащеного гідрантами водопроводу. Так вже в наступному році вона була розділена на два підрозділи, перший з яких базувався в маєтку свого керівника брандмейстера Злоторовича на Іларіонівській (зараз – Михайла Грушевського), а другий – в купленому маєтку на вулиці Базарній (нині Святослава Ріхтера).
Саме останній з них став серцем служби з порятунку Житомира від пожеж: тут в 1895 році спорудили високу кам’яну каланчу з дерев’яною прибудовою для кінних повозив-водовозів на чотири бокси і постійною командою швидкого реагування.
Пізніше (в кінці XIX століття) для оперативного реагування на загрозу руйнівного полум’я на Мальованці на правому березі Кам’янки було організовано третій підрозділ пожежної частини. Крім того в місті вели активну роботу «Добровільне пожежне товариство» і «Суспільство страхування нерухомості від вогню».
Після закінчення будівництва і запуску в експлуатацію першого житомирського водоканалу в 1898 році, він став надійним партнером пожежної служби: на вершині водонапірної вежі розмістився спостережний пункт і сигнальний прожектор, що сповіщали жителів про червону загрозу і заборону користуватися водопроводом для збереження необхідного тиску води в трубах для оперативного гасіння пожежі, а невід’ємною частиною водної магістралі стали пожежні крани.
Швидке економічне і соціальне зростання Житомира на початку ХХ століття стало однією з першопричин вдосконалення його пожежної служби, до обладнання якої крім іншого в 1910-му відносилися 104 розташованих на протязі всіх шістнадцяти кілометрів міського водопроводу гідранта. Хоча правий берег Кам’янки так і залишався в стороні від благ цивілізації, у зв’язку з чим в 1911 році пожежа знищила не лише частину дерев’яної міської забудови Мальованки, але й саму пожежну частину на її території.
Аж до початку Другої світової з періодом застою в роки громадянської війни пожежна служба Житомира удосконалювалася і збільшувала свою чисельність разом з ростом промислового потенціалу і житлового фонду, які за планами передбачали зростання в дев’ять і п’ять разів відповідно. Але весь прогрес звели нанівець бойові дії з 1941 по 1943 роки.
У післявоєнні роки все комунальне господарство міста на річці Тетерів перебувало в жалюгідному стані; його відновлення зайняло роки. Так що на 1946 рік поряд з ремонтом водного господарства були приведені до ладу лише три пожежних гідранта.
На зорі нового третього тисячоліття з набуттям Україною в 1991 році незалежності пожежна служба була реформована, увійшовши до складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, а 17 вересня 2010 року в стародавній каланчі на колишній Базарній самостійної пожежної частини №2 відкрився Музей пожежної охорони Житомира, який став одним із символів становлення міста на шляху цивілізації і прогресу.
Архітектура
П’ятиярусна цегляна побудована в стилі неоренесансу житомирська каланча є нашарування обсягів (квадрат з скошеними кутами на першому і другому ярусах, восьмикутник з осьовими ризалітами – на третьому та кутовими пілястрами на четвертому і п’ятому) увінчаних критою надбудовою оглядового майданчика під шатровим дахом і двоповерховою прибудовою самої пожежної частини з півночи.
Прикрашена виконаними за допомогою декоративної цегляної кладки архітектурними елементами (віконні ніші, профільований лобовій карниз, широкий пояс раскрепованного поступово збільшуваного фриза, зубчастий декор модульінов і двоступеневі кронштейни) споруда вежі-каланчі, не дивлячись на масивність своєї конструкції, має спрямований у височінь легкий вигляд.
Двоповерхова п-образна будівля пожежної частини №2 являє собою типового представника класичної архітектури під чотирисхилою покрівлею, головними прикрасами якого є профільований коробоподібний сандрики, раскрепованний карниз, декоративний геометричний елемент прямокутних в’їзних отворів, прибудованого до північної частини вежі, при цьому перший ярус пожежної каланчі було змінено (недоторканою залишилася лише фасадна частина).
Експозиція
Експозиція музею пожежної охорони Житомира різноманітна і цікава. Її експонати в предметній і документальній формі, розповідаючи про історію становлення сучасної пожежної служби міста, охоплюють величезний часовий період в півтора сторіччя.
Обпалюючи фарбами полотна діорам, спеціальне пожежні обладунки і спорядження різних епох, старі фотографії, макети рухомої техніки та документальні свідчення роботи служби поряд з мініатюрою пожежного відділення на Базарній минулого малюють захоплюючу картину служіння на благо суспільству, вносячи свою лепту у справу формування відповідального ставлення до пожежної безпеки у сучасників.
Додаткова інформація
Адреса: Україна, Житомирська обл., м. Житомир, вул. Святослава Ріхтера, 33.
Посилання
- Етимологія. Радник проти миру
Як дістатися
Автотранспортом по трасах Е40 (Городок – Броди – Рівне – Бориспіль – Полтава – Харків – Слов’янськ – Луганськ) або М21 (Житомир – Бердичів – Вінниця – Жмеринка – Могилів-Подільський). У Житомирі по вулицях Велика Бердичівська – Шевченко – Святослава Ріхтера, на якій розташована каланча і пожежна частина №2.
Міським транспортом, що прямує уздовж Великої Бердичівської до зупинки «Університет ім. Франко», а потім вулицями Шевченка чи Франка один квартал на північ до вул. Святослава Ріхтера, де знаходиться Житомирський музей пожежної охорони.