Історія

У ті далекі часи, коли церква і держава йшли по історії рука об руку і не мислимо було існування скільки-небудь жвавого поселення без храму Господнього, в самому тоді ще зовсім молодому серці Галичини на розі з Ринковою площею з’явився православний храм Успіння Пресвятої Богородиці (Грецький як його називали місцеві). Правда факт його існування на цьому місці в документальних джерелах згадується лише в контексті перенесення Успенської церкви ближче до фортечних (нині Губернаторських) валів і будівництва на його місці Латинського собору в 1360 році як індикатор зміни підданства на польське.

На момент грандіозної львівської пожежі 1571 року храмова будівля на Підвальній під захистом Королівського арсеналу була вже третьою, яка за два століття існування церкви не тільки стала міським православним собором, а й отримала в 1585 році статус ставропігійної (прямого підпорядкування Константинопольському патріархату). Ось тільки будова розділила долю всього старого Львівського центру – перетворилася в дим і попіл того руйнівного згарища.

І хоча вже в наступному році питання про відновлення Успенського комплексу було вирішено Ставропігійською громадою Львова, куди входили українські, грецькі, молдавські міщани, ремісники і торговці, будівництво почалося з вежі-дзвіниці, що було обумовлено перш за все оборонними потребами. Ще через шість років для духовних потреб почалося зведення каплиці Трьох святителів. І лише останньою черга дійшла до храму.

Розроблений в 1597-му проект створення нового храму Божого грецького віросповідання належав міському громадянину італійського походження архітектору Паоло Доминичи (- 1618) (Павло Римлянин). У 1591 році головний архітектор (він же постачальник каменю) почав будівельні роботи. Через рік до Римлянина приєднався його тесть архітектор Войцех Капінос (1545 – 1610), а в 1592-му – Амвросій Прихильний (- 1641), останньому з яких довелося закінчувати роботи вже одному (в 1597-го тандем Римлянин – Капінос з якихось причин був відсторонений).

Не дивлячись на достатнє фінансування, в якому крім інших взяли участь гетьман П. Конашевич-Сагайдачний, молдавські господарі Павло, Єремія і Симон Могила, московський цар Федір Іоанович (нагадуванням про їхній внесок служать герби Молдавії та Московії в центральному куполі), роботи розтягнулися на цілих тридцять вісім років.

Зволікання були пов’язані з національно-релігійними чварами, в яких місцева влада католицької Речі Посполитої не завжди приймала сторону Ставропігійського братства: то заготовлене братством вапно назавжди «позичить» міська рада для ратуші (1593), то вже зведену під дах цегляну будівля розберуть для перебудови в камені (1598), то патрицій Кампіан забере для своєї каплиці все середні і великі камені (1627)…

Лише 1629 року Успенська церква Львова була закінчена. Освячення ж її 26 січня 1631 року в присутності архімандрита Києво-Печерської лаври Петра Могили (1597 – 1647) провів Галицький єпископ Константинопольської православної церкви Єремія Тиссаровський (- 1641).

Однак роботи з облагороджування головної святині Руського кварталу Львова тривали і далі: в 1642-ому будівлю покрили позолоченою бляхою, а в середині XVII століття її прикрасив оновлений іконостас пензля учня художника Ф. Сеньковича – Миколи Петрахновича-Мораховського (1600 – 1666), який відновив (намісницький, пророцький, святковий ряди, царські та дияконські врата) і розвинув (страсний і апостольський ряди) його після пожежі, що виникла в результаті удару блискавки 21 травня 1630 року. Наприкінці того ж сторічча до північного фасаду була прибудована крита галерея-аркада.

А в 1773-ому і шістьма роками пізніше святиня Ставропігійського товариства знову постраждала від руйнівної пожежі, з якого вийшла з оновленою формою даху, зміненою формою центрального купола і новим іконостасом скульпторів М. Філевича і Ф. Олендзького (старий було продано церкви села Грибовичі в 1767 році); ікони до нього були написані в 1854 – 1859 роках польським художником Марціном Яблонським (1801 – 1876) і збереглися донині.

Зі встановленням Габсбурзької короною в 1788 році контролю над галицькими землями, у Львові пішли в небуття розселення по національно-релігійною ознакою як і високі оборонні стіни, Ставропігійське братство було розпущено, але його Успенська церква продовжила своє існування, хоча і під прапором Унії.

ХХ сторіччя не залишилося осторонь від долі унікальної перлини української храмової архітектури, помилувавши її під час активних бойових дій двох світових воєн і радянського войовничого атеїзму та внесши свою лепту в прекрасний твар: в 1926 – 1927 роках художник Петро Іванович Холодний (1876 – 1930) доповнив інтер’єри трьома майстерними вітражами («Галицька Русь», «Київська Русь», «Фундатори», в числі яких К. Корнякт і гетьман П. Конашевич-Сагайдачний), а в період з 1965 по 1973 роки була проведена повна реконструкція храму.

Нині включена в якості невід’ємної частини історичного центру Львова до переліку світової спадщини ЮНЕСКО Успенська церква зберігає в своїх стінах всю п’ятсотлітню хронологію подій серця галицьких земель, виступаючи сполучною ланкою між поколіннями минулого і майбутнього України.

Архітектура

Тридільний триголовий витягнутий прямокутник храмової споруди з напівкруглою апсидою (схід), невеликим притвором (захід) і критою прибудовою-аркадою в північній частині (35м х 10м), будучи південній домінантою Успенського Ставропігійського комплексу – один із кращих зразків української народної архітектури епохи Відродження в витонченої обробці італійських майстрів.

Внутрішній простір храму, візуально розділений на три нави чотирма витонченими колонами тосканського ордеру, що підтримують масивний центральний купол на парусах спочиваючий на невеликому підвищенні-барабані. Над прямокутним притвором з хорами під хрестовими склепіннями розташований невеликий перший купол, повторюючий контуром третій над апсидою, яка відокремлена від нефа широкої тріумфальною аркою. Загальний стиль оформлення витриманий в ренесансному йонськом дусі: підбанники прикрашені фризом з тригліфами і розетками в метопах, колони і пілястри мають чіткі класичні контури.

Зовнішній декор львівській Успенській церкві складають пілястри тосканського ордеру, які візуально підкреслюють тричастинний поділ, глухі напівциркульні арки з замковим каменем прорізані арковими ж віконними отворами в обрамленні наличників, потужний антаблемент з прикрашеним метопами і рельєфами на теми Священного Писання («Авраам приносить в жертву Ісаака», «Мойсей перед неопалимою купиною», «Давид грає на арфі», «Добра новина», «Успіння», «Святий Миколай») доричним фризом, а спрямований у височінь силует розвивають три динамічних купола з завершеннями у вигляді невеликих ліхтарів-надбудов.

Додаткова інформація

Адреса: Україна, Львівська обл., м. Львів, вул. Руська, 7 / Підвальна, 9.

Посилання

• Історичні факти. Місце смерті, місто кари

Як дістатися

Автотранспортом по трасах М06 (Е471) (Київ – Житомир – Новоград-Волинський – Львів – Стрий) / М09 (Е372) (Рава-Руська – Жовква – Львів) / М12 (Тернопіль – Львів) / М11 (Перемишль – Городок – Львів) / М10 (Радимно – Яворів – Новояворівське – Львів). У Львові по вулицях: Богдана Хмельницького – Липинського – В’ячеслава Чорновола – Свободи – Братів Рогатинців – Підвальна, остання з яких виходить до Успенського храму.

Громадським транспортом до Львова, а потім – в центр міста до пр. Свободи (орієнтир пл. Ринок), а далі вул. Беринди – Кафедральний майдан – вул. Руська до ставропігійного церкви.