Історія

Уривчасті дослідження історії, суперечливість відомостей про час заснування і надзвичайність архітектури народжує навколо головної луцької іудейської святині масу домислів та легенд, одні з яких базуються на крупицях фактів, інші ж позбавлені будь-якої історичної підоснови. Але при цьому вона день за днем потроху піднімає завісу таємниці над своїм минулим, щоб ще більше зацікавити любителів старовини.

Самою ранньою датою заснування Головної міської синагоги експерти називають кінець XIV – початок XV століття, що пов’язано з наданням князем Вітовтом (1350- 1430) привілеїв євреям в литовському князівстві і документальною згадкою луцької громади дітей Ізраїля від 1388 року. Настільки тісне за релігійно-культурними зв’язками співтовариство не могло існувати без власного храму, духовний глава якого заслугував на честь бути присутнім в 1429-ому на з’їзді європейських монархів в Луцьку. Але де знаходилася синагога і якою була з себе — про те історія мовчить.

Друга передбачувана дата зародження іудейської святині в серці волинських земель – друга половина XV століття – пов’язана з милістю польського короля Казимира IV Ягеллончика (1427 – 1492), який надав їхній громаді для центральної синагоги кам’яну будівлю одного з арсеналів, який перебував на зовнішній лінії міської оборони.

Протягом усього XVI століття в луцькій громадянській документації час від часу зустрічається згадка декількох синагог, але чи була серед них та, яка послужила прародителькою нинішнього так званого «Малому замку» достеменно не відомо. Хоча деякі дослідники наполягаю на її існування в кам’яному обличчі вже в середині цього століття, спираючись на згадку про руйнування храму татарами в 1617-ому.

Як би там не було, 5 травня 1626 року голова Речі Посполитої Сигізмунд III Ваза (1566 – 1632) видав привілей іудейській громаді Луцька на будівництво оборонної синагоги зі школою на місці раніше знищеної. І хоча це рішення викликало велике обурення з боку ченців домініканського ордена з розташованої по сусідству обителі, двома роками пізніше монарше рішення було ще раз офіційно підтверджено.

Так що незабаром на руїнах чи-то арсеналу, чи-то синагоги з’явилася нова кам’яна святиня іудейської віри – кубічний об’єм з двома одноповерховими прибудовами (жіночий молитовний зал, школа) і високою оборонною вежею в південному куті, яку незабаром випробували на міцність війська Богдана Хмельницького (1595 – 1657) під час повстання 1648 – 1657 років. Тоді найнятий гарнізон став єдиною перепоною між армією і єврейським кварталом, хоч і не зміг захистити жителів від грабежу їх будинків.

Відносний період військового затишшя і економічного процвітання Волині збільшив чисельність єврейської громади наприкінці XVIII століття практично в два з половиною рази, що послужило приводом до модернізації прибудов до головної іудейської святині міста, збільшивши їх площу майже вдвічі.

Анексія Волині східною імперією двоголового орла знизило роль національних об’єднань, а жорсткість державної влади призвела до зниження рівня їх доходів, що стало однією з причин (друга – міграція ближче до сучасного центру) тривалого періоду відновлення божниці після пожежі 1869-ого.

До повномаштабної реставрації унікальної пам’ятки архітектури у луцької влади дійшли руки лише в міжвоєнній 1936-ий, коли польська республіка перейнялася її жалюгідним станом, який посилили ушкодження Першої світової війни.

Друга світова, що почалася з анексії Волині радами в 1939-ому, ознаменувала для Малого замку Луцька початкок епохи забуття і занепаду: в серпні-вересні 1942-ого німецькі війська у його стін стратили сімнадцять тисяч євреїв, а сам храм підірвали, викликавши часткове обвалення покрівлі основного обсягу, повне знищення прибудов молитовного залу для жінок і єшиве, значне пошкодження внутрішнього оздоблення.

Комуністичному режимові у зв’язку з радикально вираженим державним атеїзмом було мало діла до знищуваного часом і людьми покинутого іудейського храму, хоча ентузіасти і робили спроби хоча б зберегти залишки колишньої краси (в 1956 – 1957 роках Республіканською науково-реставраційною майстернею було складено план його консервації), але радянська влада робила все, щоб синагога таки зникла з лиця землі.

Лише завдяки швидкості виконання проекту переобладнання Божниці на спортивний зал архітектора Ростислава Георгійовича Метельніцкого (1929 – 2007) вона одного «прекрасного» дня не відправилася услід за своєю єшиве – в 1981-му дитячо-юнацька спортивна школа «Юний динамівець» вперше прийняла учнів. Побічних ефектом ремонтних робіт стали повне потинькування стін, втрата полихромного внутрішнього декору, відсутність декоративного гребеня над карнизом.

В такому дещо скороченому варіанті комплекс луцької синагоги, пройшовши крізь усі випробування на шляху становлення української державності, і зараз служить справі підготовки молодих спортсменів, хоча про його сакральну сутность все частіше згадують в контексті трагічних подій 1942-ого, про що урочисто повідомляє пам’ятний знак на її фронтоні.

Архітектура

Кубічний об’єм (ребро 19м, товщина стін – 1,5 м) стародавньої оборонної синагоги з глибокими підземеллями під захистом п’ятиярусної квадратної (бік 7м) в плані оборонної вежі в південному куті складний з цегли і потинькований в ХХ столітті (раніше з півдня і заходу були одне, пізніше двоповерхові будівлі жіночого залу і школи).

Спочатку пишне ренесансне оздоблення фасадів нині скоротилося до декорованого кілевидними нішами широкого аттикового ярусу, коробових арок віконних прорізів, кутових лопаток вежі та круглих бійниць (раніше декор доповнював фігурний гребінь над карнизом).

Витончений інтер’єр іудейського храму спочивав під хрестовими склепіннями, що спиралися на чотири восьмигранних стовпа, а повторюваний за малюнком аттик пояс ніш додавав візуальний світловий ефект обсягу. Також раніше стіни були прикрашені поліхромним декором гармонійно поєднаним з різьбленими дерев’яними предметами інтер’єру. Зараз від цієї краси не залишилось і сліду.

Додаткова інформація

Адреса: Україна, Волинська обл., м. Луцьк, вул. Данила Галицького, 33.

Як дістатися

Автотранспортом по трасах М19 (Доманове – Ковель – Луцьк – Дубно – Збараж – Тернопіль – Чернівці – Тереблече) / Н17 (Львів – Радехів – Луцьк) / Н22 (Устилуг – Луцьк – Рівне). У Луцьку в стару частину міста по вулицях Глушець / Ковельської – Данила Галицького, в кінці якої розташований Малий замок.

Громадським транспортом до луцьких вокзалів, а потім – в центр Старого міста до ДЮСШ «Юний динамівець», яка знаходиться в колишній головній синагозі.