Історія
Багате серце волинських земель в якості одного з пізньосередньовічних економічних центрів Східної Європи не міг оминути своєю увагою скільки-небудь значущий католицький чернечий орден. Один за одним в межах Окольного замку з’являються їх спершу скромні, а з роками все більше пишні резиденції. Не стали винятком і єзуїти, які вшанували своєю присутністю місто в петлі Стира на рубежі XVI та XVII століть.
А вже в 1604-ому з ініціативи та за фінансової підтримки єпископа Луцької єпархії Марціна Шишковського (1554 – 1630) при їхньому монастирі були відкриті класи публічної школи, які через чотири роки своєї діяльності заслужили високе звання колегіуму.
Для такого великого просвітницького починання ордена святого Ігнатія Лойоли були потрібні великі приміщення, чималі кошти і схвалення вищої влади Речі Посполитої, які не змусили себе довго чекати: в 1607 році майбутній комплекс отримав багаті фундуш, через два роки милістю Сигізмунда III Вази (1566 – 1 632) була дозволена купівля ділянки під будівництво, а в 1610-ому єпископ Павло Волуцький (1560 – 1622) розпочав фінансування проекту.
Початковим архітектором костелу і колегіуму виступав М. Гінтц, але честь авторства остаточно переробленого і втіленого в життя храму, як і право закладки наріжного каменю в основу його фундаменту 16 липня 1616 року, належить Джакомо Бріано (1586 – 1649), який до того ж перші кілька років курирував самі роботи на місці в’їзних воріт Окольного замку.
Закінчення свого будівництва освячений на честь святих Петра і Павла ренесансний єзуїтський костел навпроти Троїцького кафедрального собору святкував вже в 1640-ому, і тоді ж за пропозицією каноніка луцької капітули Балтазара Тишко ( – 1640) при новому храмі було організовано братство милосердя, для утримання якого були відписано кілька сіл і грошові фундушів.
Після захоплення і розорення Луцька козацькими загонами під час першого етапу очолюваної Богданом Хмельницьким (1596 – 1657) визвольної війни, братія Лойоли покинули стіни своєї обителі, залишивши свою святиню на розтерзання часу і людям, щоб повернутися в рідні пенати лише через два десятиліття і швидко відновити всі свої досягнення минулого – храм, колегіум, бібліотеку і театр.
Кардинальна перебудова єзуїтського комплексу в класичному стилі за проектом і під керівництвом Павла Гіжицького (1692 – 1672), в ході якої його вигляд змінився до невпізнання (центральний фасад Петропавлівського костелу прикрасили дві вежі, а сам периметр храму зміцнили бічні галереї і нартекс), стала наслідком руйнівних наслідків всепоглинальної пожежі 14 червня 1724 року.
Булла «Dominus ас Redemptor» від 1773 року папи римського Клемента XIV (1705 – 1774) поставила хрест на існуванні Товариства Ісуса (орден Лойоли підлягав касації), але напророкувала їх головній луцькій святині велике майбутнє – коли через вісім років дотла вигорів кафедральний собор Святої Трійці, її викупила у Народної комісії освіти за нечувані сто тисяч злотих латинська єпископська кафедра і пристосувала для своїх потреб (роботи тривали з 1781 по 1787 роки під керівництвом Ю. Умінського).
Але ще більш важкі випробування послідовникам католицької віри принесла анексія Волині після третього поділу Речі Посполитої (1795) православною імперією двоголового орла, яка рік за роком протягом усього XIX століття посилювала релігійно-політичний тиск на латинян і греко-католиків, в ході чого все їх луцькі монастирі разом з храмами були закриті, катедра скасована, і лише собор Петра і Павла залишився єдиною опорою парафіян.
Луцька дієцезія була відновлена лише після Першої світової в 1925 році, коли місто знову отримало польське громадянство, хоча перед цим костел встиг ще раз пережити палюче дихання полум’я на своїх стінах, яке забрало із собою все його багате внутрішнє начиння, але швидко було відновилено у зв’язку з високим ієрархічним положенням храму.
Опинившись після Другої світової ХХ століття в руках атеїстичних рад Петропавлівський собор був закритий в 1948-му (офіційний привід – аварійний стан), і нова влада не знайшла кращого застосування величній споруді як служіння суспільству в якості овочесховища (1951 – 1956) і міськпромкомбінату з житлом, майстернями та конторою (1956 – 1970-е), який змінила на посту торгівельна база.
Колегіуму пощастило більше – в 1955 році була проведена його реконструкція з метою розміщення технікуму харчової промисловості, а величний храм животів на задвірках історії аж до 1970-х, коли влада нарешті згадали про його історико-культурної цінності та було розпочато масштабну реконструкцію, що заодно знищила частину внутрішнього залишиного з колишніх часів оздоблення, яка дала дорогу розміщенню в цих стінах місцевого краєзнавчого музею в 1980-ому.
Зірка Христа засяяла над храмом, щоб вже не гаснуть на волинському небосхилі, висвітлюючи шлях католицизму, лише через десятиліття – 27 вересня 1990 року тут була проведена перша латинська служба, а через вісім років єпископ Маркіян Трофим’як офіційно зайняв місце ординарія Луцької дієцезії.
Архітектура
Тринавова чотиристовпна базиліка костелу святих Петра і Павла, що розташована в петлі річки Стир поряд з замком Любарта, являє собою прямокутний (40м х 30м) потинькованний цегляний периметр в класичному стилі описаний навколо раніше існуючого латинського хреста з ренесансним декором, основними відмітними особливостями якого є купол над средохрестям, дві вежі центрального фасаду і підвали в кілька ярусів.
Вся монументальність споруди зосереджена в центральному фасаді, що гармонійно поєднує масивність двох асиметричних кутових веж (четверик на четверику і восьмерик на восьмерику) під повторюваними центральному куполу завершеннями з витонченістю фігурок святих в білосніжних нішах, широкими пілястрами доричного ордеру, химерним малюнком балконних грат, важким фризом, витіюватими латинськими літерами пам’ятних табличок, легкою аркою порталу центрального входу, поярусним членуванням віконними нішами і дзеркальною розбивкою величезної площі стін.
Додаткова інформація
Адреса: Україна, Волинська обл., м. Луцьк, вул. Кафедральна, 6.
Як дістатися
Автотранспортом по трасах М19 (Доманове – Ковель – Луцьк – Дубно – Збараж – Тернопіль – Чернівці – Тереблече) / Н17 (Львів – Радехів – Луцьк) / Н22 (Устилуг – Луцьк – Рівне). По місту в центр старої частини вул. Глушець / Ковельської – Данила Галицького до повороту на Кафедральну, на однойменній площі якої знаходиться собор Петра і Павла.
Громадським транспортом в центр Старого міста до зупинки «Вулиця Данила Галицького», а потім два квартали пішки по вул. Кафедральний в східному напрямку до єзуїтського костелу.