Легкі барокові риси вплетені в монументальний фасад головного єзуїтського храму, в якому застигла вся незламна міць католицької віри ось вже не одне століття протистоїть бурхливим вітрам часу.
Побудований стараннями одних і присвоєний після анексії Волині іншими, щоб вистояти в полум’ї боротьби фанатиків від атеїзму і воскреснути разом з Україною.
Один з найдавніших міст, на крилах якого в тому числі виросла українська незалежна нація, яка в ХХI столітті вчить бабусю-Європу як залишатися завжди молодий і повставати з попелу над поваленими тиранами.
Вічні хранителі світу і спокою одного міста, які не змогли стерти з лиця землі нещадне час і всесильні сили природи, як одна з маленьких перемог людини і життєствердної істини про гору підкорену наполегливим.
Велична православна святиня, яка пам’ятає далекі часи першої української незалежності, а можливо і тих, хто стояв біля її витоків першими спілками праслов’янських племен.
Сакральний православний храм, про який уніати дбали більше, ніж господарі від Московії як доказ неспроможності слів останніх щодо всіх аспектів заявлених ними духовних і моральних цінностей.
Православний монастир під історичною тінню католицького хреста, як сублімація одвічної боротьби двох конфесій однієї релігії, де лише на зорі третього тисячоліття намітився прогрес в питанні толерантності та взаємодії на благо людства.
Притулок тих, хто присвятив своє життя служінню вищим силам, відрікшись від земних благ і пристрастей, щоб побачити вселенську мудрість тисячоліть.
Непідвладне часу витончене бароко як єдине нагадування про таємничий чернечий ордені, який нізвідки з’явився і пішов у нікуди, залишивши про себе лише тінь на волинській землі.
Мир і спокій застиглі в кришталевій велич древніх стін, де минуле причаїлося десь в глибоких арках віконних ніш, під куполами витончених сигнатурок, в химерних закрутках латинських хрестів під жіночим заступництвом.
Одна з небагатьох збережених перлин, де слово означало більше, ніж зовнішні атрибути і людина була визнана сама творцем своєї долі з благословення Господа.
Храм, якому пощастило пережити атеїстичне безумство більшовиків, щоб змінивши конфесію знову виблискувати на сторінках релігійних літописів нового третього тисячоліття.
Найдавніша святиня міста з білими плямами в історії, яка пам’ятає перших князів Русь-Україна, овіяна славою православної боротьби до останнього подиху з Унією та її впливом на уми і серця володимирців.
Єдина в світі і неповторна по своєму виконанню маленька перлина в багатому розсипу українського храмового зодчества.
Пам’ятник стародавньої історії Волині, який п’ятисот років розділяв з нею всі радості і печалі, залишаючись тим якорем сталості, який утримував її в бурхливих водах долі.
Духовний світ під суворою захистом міцних стін, перетворений на мирський, щоб стерти пам’ять про минуле в умах і серцях, але пожовклі сторінки історії пам’ятають усі.
Дві конфесії під одним дахом, але одна віра, одні заповіді, одне сонце над головою заради майбутніх поколінь на мирній українській землі.
Витончене бароко з класичними рисами на службі у православ’я як пам’ятник толерантності і миру між протиборчими течіями християнства заради пам’яті про того, хто віддав за нього своє життя.
Опора духу і волі українського воїнства, яка ось вже століття захищає північні рубежі волинського міста зміцнюючи, надихаючи і підтримуючи в самі гіркі моменти історії.
Сувора величність для тих, хто своїм життям готовий захищати українські свободи від будь-яких зазіхань ззовні, щоб в мирних містах будувалося творче майбутнє прийдешніх поколінь.