Історія

В майбутньому один з наймогутніших і впливовіших чернечих орденів католицької церкви, а поки лише новостворене духовне творіння святого Домініка (1170 — 1221) за припущеннями дослідників вже через десятиліття після свого заснування (1225 рік) простяг свою долонь над волинською землею.

Хоча в офіційній хроніці монастир домініканців Луцьку з’являється лише півтора століття тому за протекцією Товариства братів пілігримів в ім’я Христа, підтримуваною милістю литовських правителів Владислава II Ягайло (1362 – 1434) та його послідовника Вітовта (1350 – 1430), перший з яких виділив обителі багатий фундуш у вигляді села Городниця з усім майном, а другий – додав до нього Новостав з млином.

Настільки щедрі дари литовських князів пояснювалися дуже просто – на території оборонного комплексу біля південної зовнішньої стіни Окольного замку мав з’явитися перший католицький храм міста. При настільки потужній підтримці дерев’яний монастир з костелом на честь Успіння Діви Марії вже до 1390-ого був повністю закінчений.

Ставши невід’ємною стратегічно важливою частиною зовнішнього периметра оборони фортеці, монастир ордена проповідників брав активну участь у міському житті (за ним була закріплена ділянка Великого мосту, їм належала частка місцевих митних зборів). Але основним своїм завданням в рамках місії святого Домініка братія ставила проповідь євангельських навчань і просвітництво мас, для чого вже в 1470-х була відкрита конвектуальная школа з викладанням казуїстики, філософії та екзегетики, до якої в XVI столітті додалася Маріїнська латинська школа для місцевих дітей.

Багатство домініканців і реформація після виведення Луцького конвекту з-під юрисдикції Товариства братів пілігримів і включення до складу Польської провінції на довгі десятиліття включили домініканців в правову війну за існування Руської провінції католицької церкви, де боротьба йшла з перемінним успіхом і закінчилася в 1612 році на користь противників існування самостійного духовно-територіального об’єднання на східних кордонах Речі Посполитої.

Тоді ж в сферу інтересів луцької братії в білому вбранні під чорними плащами активно почало впроваджуватися накопичення наукової літератури як криниці світових знань (якщо в кінці XVI століття їх бібліотека налічувала лише два десятки примірників, то вже у 1610-ому їх кількість збільшилася в три з половиною рази), а також допомогу стражденним в заснованому при обителі шпиталі та притулку для сиріт.

Після політичного і економічного спаду внаслідок повстання 1648 -1657 років під проводом Богдана Хмельницького з 60-х роках XVII століття домініканський монастир Луцька хоч і розгубив частину своїх досягнень (закриті шпиталь і притулок, знищено частину бібліотечних фондів), але як оплот стабільності стає одним з найвпливовіших в Польській провінції, а випускники його навчального закладу, який змінив статус на «формальну» в 1695-му, здобули можливість одержати вчений ступінь в кращих генеральних школах ордену за кордоном.

Велика частина XVIII століття для луцької братії святого Домініка пройшла під прапором процвітання і відродження колишніх починань. Так вже на початку століття відновлено діяльність сиротинця, трохи пізніше на кошти братів Богушевської з’явилася музична капела. Крім того з 1783-го з дозволу польського короля Станіслава Августа Понятовського (1732 – 1798) в старому келійному корпусі була організована велика друкарня, що приносила чималий дохід друкуванням книг на декількох європейських мовах.

Коли міцний фундамент вже захитався під Річчю Посполитою, луцька обитель проповідників лише процвітала: в 1791-му був закладений новий кам’яний костел Успіння Діви Марії, який, не дивлячись на пожежу 1793-го, продовжує будуватися поряд з новим кам’яним келійним корпусом.

Роль католицької церкви та її чернечих орденів в православної імперії двоголового орла, яка анексувала Волинь після третього поділу Речі Посполитої в 1795 році, поступово почала знижуватися під державним тиском. А для початку була знову утворена Руська (пізніше Литовсько-Руська) католицька провінція як зсіб зменшення впливу Риму.

У той же час за розпорядженням голови Луцько-Житомирської дієцезії Каспера Цецішовського (1745 – 1831) для здобуття прихильності нової влади монастирська друкарня повинна була виконувати державне замовлення, друкуючи одну книжку на рік на замовлення Міністерства освіти імперії та випускаючи сто її примірників для навчальних закладів губернії, крім того кляштор мав віддавати для утримання Волинської гімназії в Кременці 1/8 своїх доходів, виділити кошти для відкриття школи в Старокостянтинові, за свій рахунок організувати ботанічні сади при школах в Луцьку та Житомирі.

У зв’язку з посиленням фінансово-політичного тиску будований понад чверть століття комплекс був закінчений лише в 1819-ому. На той час сильно постраждалий від пожежі 1793 року старий монастирський комплекс у зв’язку з ветхістю було розібрано.

Полум’я 1832 року, в якому загинула велика частина монастирської бібліотеки стає передвісником кінця існування домініканської громади: в 1845-му пожежа знову значно пошкоджує Успенка костел, а через п’ять років обитель і зовсім була закрита. Храм після недовгого перебування в якості військового складу просто розбирається на будівельний матеріал (від нього залишилася лише одна стіна), а новий келійний корпус російське військове відомство швидко пристосовує під свій шпиталь.

Після Першої світової в підданстві католицької Польщі колишня луцька обитель братів-проповідників стає офіційною резиденцією Луцького єпископа, який квартирує тут до 1933-го, а після Другої світової в складі атеїстичних рад вона приміряє на себе роль поліклініки військової частини, ПТУ, будинку художньої творчості.

Зі здобуттям Україною незалежності в 1991 році за клопотанням православного духовенства порожню будівлю було пристосовано під Волинську семінарію, для тимчасового розміщення, яке стало постійною основою, щоб дарувати світові нових проповідників слова Божого під захистом новоствореного храму рівноапостольних Кирила та Мефодія.

Архітектура

З комплексу колишнього домініканського монастиря (Успенський костел, старий та новий келійні корпуси) у південно-західної стіни Окольного замку до наших днів дійшла лише остання найновіша будова. Дерев’яну стару монастирську створену в готичному стилі будівлю в південно-східній частині було розібрано на початку XIX століття, а через півстоліття за нею пішла в небуття і тринавова з напівкруглою апсидою і високою двоярусною дзвіницею над нартексом базиліка храму.

Нинішня Волинська семінарія являє собою прямокутну (51м х 12м) триповерхову будову з невеликою прибудовою і сходами в змішаному класично-бароковому стилі (стилізовані спарені лопатки іонічного ордера, раскрепованний карниз над нешироким фризом, профільовані лиштви прямокутників вікон, декоративні портали (центральний-бароко, бічні – класицизм) входів) коридорного планування з однобічним розташуванням кімнат під хрестовими склепіннями на першому поверсі, до якого в північній частині (там де колись розташовувався Успенський костел) на початку XXI була зроблена прибудова невеликого однонавового храму Кирила та Мефодія.

Додаткова інформація

Адреса: Україна, Волинська обл., м. Луцьк, вул. Драгоманова, 26.

Як дістатися

Автотранспортом по трасах М19 (Доманове – Ковель – Луцьк – Дубно – Збараж – Тернопіль – Чернівці – Тереблече) / Н17 (Львів – Радехів – Луцьк) / Н22 (Устилуг – Луцьк – Рівне). По місту вулицями Глушець / Ковельській – Данила Галицького до повороту на Кафедральну. Далі по вулиці Драгоманова (поворот праворуч) до колишнього домініканського монастиря.

Громадським транспортом до луцьких вокзалів, а потім міським – в Старе місто, де зараз на вулиці Драгоманова знаходиться Волинська духовна семінарія.