Історія

Як і кожне старовине європейське місто, Лучеськ (стара назва) починався в X столітті з добре захищеного дитинця серед природої фортеці (грузьких болота в закруті річки), надійні стіни якого ставали запорукою відносного спокою і процвітання в неспокійному Середньовіччі.

Отримання Луцькому в 1366 році статусу столиці Волинського князівства Любарта Гедиміновича (1300 – 1384) збіглося за часом з небувалим фінансово-економічним підйомом міста в петлі річки Стир, що створило сприятливі умови для будівництва навколо окольного міста з метою його захисту з півдня і заходу дерев’яного частоколу з вежами і валами, звідки поступово витіснялися міщани, поступаючись місцем сановним чиновникам та вищому духовенству.

Саме останнім був зобов’язаний своєю появою на світ Троїцький собор на ділянці між Пінською та Перемишльською вежами в 1425 році як наслідок прийнятого під їх тиском папою римським Мартіном V (1369 – 1431) рішення про перенос Волинської катедри в столицю земель.

Через півтора століття, коли турецько-татарська загроза стала повсякденністю біля стін Луцька перед військово-цивільною адміністрацією Волинського воєводства Речі Посполитої постало нагальне питання про зміцнення все ще дерев’яного Окольного замку (Верхній вже був перебудований у камені).

У рік 1502-ий від Різдва Христова почалися підготовчі роботи по заготівці матеріалів для майбутньої твердині, але висока затратність розтягла реконструкцію на десятиліття, поки чотири опорні башти майбутнього периметра не були віддані під опіку наймогутнішим сім’ям Волині (Підскарбія, Свнюських, Чарторийських, Четвертинських). Своїми ж силами місто побудувалг цегляні мури і чотири інші вежі, які для зниження собівартості знову-таки були зведені з дерева.

Після отримання кляштором бригіток в дар з рук луцького старости Альбрехта Станіслава Радзивілла (1593 – 1656) його палацу (1624 рік) поруч починається будівництво їхнього келійного корпусу, що після закінчення замінив собою частину укріплень зовнішнього міського оборонного периметра. Така ж доля спіткала і секцію Окольного біля в’їзної брами, де розгорнулося масштабне будівництво єзуїтського комплексу в 1610-х.

Руйнівні бойові дії Хмельниччини (1648-1657) сколихнули спочиваюче в затишному спокої і польсько-литовське суспільство, в якому з другої половини XVI століття з кожним роком все менше уваги приділялося підтримці належного рівня обороноздатності. Їх наслідком в Луцьку стали реконструкція веж Верхнього замку і початок перетворення Окольного (перебудовані в прямокутні вежі, надбудовані мерлони), в якому найактивнішу участь взяли монастирі католицьких орденів, що додали в своїх спорудах з напільного боку бійниці.

Не дивлячись на цей сплеск активності, вже на початку XVIII століття стало ясно, що замкова система оборони приречена. Остаточну крапку в існуванні зовнішнього оборонного периметра, який на той час уже відносився до луцького передмістя поставила руйнівна пожежа 1781-го: дерев’яні конструкції просто перестали існувати, а три з чотирьох кам’яних веж не підлягали відновленню (була почата їх розбирання разом з прилеглими ділянками стіни на будматеріал). Вистояла лише вежа князів Чарторийських із двома прилеглими до неї частинами оборонного периметра біля будівлі колегіуму.

Хоча фактично Окольник вважається неіснуючим з кінця XVIII століття, на поточний момент фактично збереглося 55% його первісного контуру в стінах єзуїтської, бригітськой і шаритськой кляшторів та оновленої на початку 1970-х єдиної вцілілої дозорної вежі Чарторийських з прилеглим до неї велетнем високої цегляної огорожі. Тим більше що в 2000-х була проведена реконструкція невеликої ділянки стіни біля в’їзної брами Високого замку, що доповнив загальну картину колишньої величі.

Архітектура

Спочатку периметр прилеглого до цитаделі на пагорбі Окольного замку Луцька мав неправильний периметр (500м – цегляно-кам’яний і 260м – дерев’яний) з вісьмома вежами (чотири кам’яні, чотири – дерев’яні), котрий омивався з напільного боку водами глибокого наповнюваного зі Стиру рову між двох високих земляних валів.

Його кам’яні стіни з зубцями-мерлонами були складені з вапняку і цегли на вапняному розчині з дерев’яним обхідним бойовим поясом на консолях, частину яких пізніше замінили собою зовнішні стіни келійних корпусів католицьких монастирів.

Збережена вежа Чарторийських являє собою триярусний під чотирисхилим шатром прямокутник готичної цегляної кладки. Раніше вся її поверхня була усипана амбразурами і бійницями під лучковим завершенням, які пізніше із втратою оборонного значення було розтесано в повноцінні віконні прорізи.

Прилегла до твердині ділянка стіни має ромбоподібну готичну цегляну кладку з елементами вапняку. Нині про дерев’яний бойовий пояс, що раніше існував тут, нагадують лише гнізда балок, а про зубці-мерлони збереглися спогади лише в старовинних літографіях та картинах.

Додаткова інформація

Адреса: Україна, Волинська обл., м. Луцьк, вул. Кафедральна, 6.

Як дістатися

Автотранспортом по трасах М19 (Доманове – Ковель – Луцьк – Дубно – Збараж – Тернопіль – Чернівці – Тереблече) / Н17 (Львів – Радехів – Луцьк) / Н22 (Устилуг – Луцьк – Рівне). По місту вулицями Глушець / Ковельська – Данила Галицького до повороту на Кафедральну, уздовж якої розташована збережена ділянка Окольного замку.

Громадським транспортом до луцьких вокзалів, а потім міським – в Старе місто, де до південно-східної частини єзуїтського колегіуму примикає оборонна стіна з вежею Чарторийських.