Історія
У далекі домонгольські часи, коли над волинськими землями безроздільно, хоча і не без міжусобних війн, панували руські князі, Лучеськ (давня назва Луцька) завдяки старанням Ярослава Ізяславича (1132 – 1180) поступово виходить на зовнішньополітичну арену в якості серйозної сили, показником чого стає закладка в 1175 році першої в дерев’яному палісадами кам’яної будівлі церкви Іоанна Богослова.
Будівництво православної святині в самому центрі оборонного периметра тривало п’ять років і відрізнялося унікальними архітектурою та манерою виконання (невелика площа, високий обсяг, один купол, одна апсида, внутрішні звернені до вівтаря ніші, стіни з закругленої плоского цегли, не тинькований внутрішній обсяг), які стали характеристикою власного волинського стилю храмового зодчества.
Щасливо переживши період запустіння, коли міські оборонні укріплення на острові в петлі річки Стир були розібрані в 1259-ому за наказом намісника найзахіднішої частини Золотоординських володінь хана Бурундая (1236 – 1 263), який захопив Луцьк під час чергової татаро-монгольської навали, вже через три десятка років Іоаннобогословська церква за князя Мстислава Даниловича (- 1292) з’являється на сторінках літописів в якості соборної.
Пов’язано це було з ослабленням Золотої Орди, коли підкорені, але нескорені волинські князі починають відновлювати свої опорні пункти, а разом з ними високо піднімає голову і християнство – на рубежі XIII і XIV століть у православної Луцької єпархії з’являється власна кафедра, головним храмом якої стає саме замкова церква.
Щедрий дар Любарта-Дмитра Гедиміновіча (1300 – 1384), який складався з кількох сіл включаючи Рожище, звів луцьку кафедру в 1322 році в ранг дуже заможних, що одразу позначилося на зовнішньому вигляді її святині – раніше оформлені графіті стіни покриваються фресками, вівтар замінили на більш багатий новий багатоярусний, а підлогу замостили кахельною плиткою.
Дерев’яний палісад та земляні вали Окольного замку вище луцьке православне духовенство проміняло на неприступні кам’яні стіни дітища Любарта після завершення їхнього будівництва на початку XV століття. Єпископською офіційною резиденцією стає північна фортечна вежа поруч з церквою Іоанна Богослова, яка на честь це події отримує в народному реєстрі ім’я Владичої.
Нещадний час давав про себе знати на початку XVI століття – одна зі стін почала відхиляться внаслідок періодичного підняття рівня підлоги, та й вся будова наполегливо потребувала капітального ремонту. Тому за кошти єпархії була проведена часткова реставрація храму, яка призупинила руйнування, але аж до середини століття, коли по периметру для посилення конструкції були зведені контрфорси, православна святиня перебувала під загрозою. У той же період для збільшення площі до до основного обсягу була зроблена прибудова і вже вп’яте піднято рівень підлоги (вище початкового на два метри).
При цьому нова храмова прибудова після прийняття в 1566 році Статутів Литовського князівства використовувалася адміністративною владою Луцька в якості залу засідань міського та апеляційного судів.
Чорні дні настали для собору святого Іоанна Богослова після прийняття в тому числі при безпосередній участі єпископа Луцького і Острозького Кирила Терлецького (1540 – 1607) Брестської церковної унії 1596-ого, коли православ’я для головної святині в кам’яному серці Волині змінилося греко-католицизмом. Міжконфесійні чвари за право володіння нею незабаром зробили собор розмінною монетою в фінансових спорах (в 1621-ому – об’єкт оренди, пізніше – застави).
Боротьба православ’я і уніатів тривала з перемінним успіхом все наступне століття, поки церква Іоанна Богослова остаточно не утвердилася в 1715 році за останніми. Тоді ж були початі роботи з її реконструкції, що закінчилися зміною зовнішнього вигляду до невпізнання – бароковий купол і спливи з волютами остаточно сховали від очей початковий силует.
Століття вірного служіння християнській вірі, не раз пережиті руйнування і періодичні пожежі призвели перлину храмового зодчества в другу половину XVIII століття в досить поганому стані, що послужило приводом наказу єпископа Сильвестра Рудницького (1712 – 1777) до розбирання храму до рівня землі і закладці нового на його місці.
Ось тільки несподівана смерть фундатора призвела до того, що будівельні роботи зупинилися на рівні півтора метра над рівнем грунту, щоб так більше вже ніколи і не відновитися, а згодом цей недобуд був розібраний на матеріал.
Поновлення інтересу до надійно захованої під землею на два з половиною метри Іоаннобогословської церкви в 1852 році було пов’язано вже не з релігією, а з археологією. У той перший раз частково були розкриті поховання і знайдені стародавні монети. У міжвоєнних 1930-х знову руїни були розпаковані, але зважаючи на негрунтовність не справили значних відкриттів.
Слава воскресіння залишків собору з небуття в 1982 – 1987 роках належить групі археологів під керівництвом Мар’яни Малевської-Малевич (1918 – 2011), яка не тільки розчистила всю внутрішню частину, але з уривків і фрагментами відомостей і артефактів відновила історію втраченої-було святині.
Так що на зорі третього тисячоліття в незалежній Україні завдяки результатам раніше проведених досліджень і нових відкриттів рік за роком в багату мозаїку історії луцької землі фахівці один за одним вставляють все нові і нові факти, події, особистості.
Архітектура
Невелика прямокутна (10м х 11м) в плані одноапсидна чотиристовпна одноглава Іоаннобогословськая церква Луцька в самому центрі замку в петлі Стиру була складена з закругленою фарбованої плінфи на твердому розчині рожевого кольору. Причому всі її кути були згладжені та закруглені.
Залишки внутрішніх інтер’єрів дають можливість припускати, що всередині храм спочатку був не тинькованний і оформлений графіті, лише пізніше прикрашений фресками. Причому внутрішнє планування містило кілька звернених до апсиди ніш невідомого призначення, підлогу прикрашали жовто-зелена кахельна плитка, але головною перлиною служив багатоярусний іконостас з 49 ікон, що спирався на розмальовану фресками підалтарну перегородку.
Додаткова інформація
Адреса: Україна, Волинська обл., м. Луцьк, вул. Кафедральна, 1а.
Як дістатися
Автотранспортом по трасах М19 (Доманове – Ковель – Луцьк – Дубно – Збараж – Тернопіль – Чернівці – Тереблече) / Н17 (Львів – Радехів – Луцьк) / Н22 (Устилуг – Луцьк – Рівне). Луцьком вулицями Глушець / Ковельською – Данила Галицького – Кафедральною в стару частину до замку Любарта, в центрі двору якого знаходяться руїни першого міського кам’яного храму.
Громадським транспортом до луцьких вокзалів, а потім – в Старе місто до зупинки «вул. Данила Галицького», звідки два квартали по Кафедральній до фортеці, де покояться залишки церкви Іоанна Богослова.