Історія
Зламу карпатського відрогу, що розкинувся високо над берегом Вілії, самою природою було призначено стати захисником і єдиною надією на порятунок для жертв віроломства і непомірних амбіцій звірів в людському образі, тому не дивно, що вже в 1100 році Острог мав честь виступати на сторінках Несторівського літопису (по Іпатіївському списку) у зв’язку з княжим судом над Давидом Ігоровичем (1055 – 1112) як квітуче місто Київської Русі.
І хоча на довге століття міські сліди зникають зі сторінок документальної історії, єдиний уділ з Володимиром дає можливість припустити його роль перехідного вимпела в князівських міжусобицях домонгольського періоду в якості столиці особливого князівства, що включав Заславль і Дубно.
Нещадний Західний похід монголів 1236 – 1242 років зверне на попіл те перше острозьке городище разом з дерев’яним палісадом, стираючи всі сліди княжого міста на березі Вілії.
Друге народження Острог отримає після падіння Галицько-Волинського князівства до ніг Великого князя Литовського Гедиміна (1275 – 1341), який дарує його в 1321-ому своєму молодшому синові Любарту (1300 – 1 383) в якості весільного подарунка.
Внаслідок чи-то династичних угод, чи-то військових завоювань в другій половині XIV століття місто опиниться в руках князя Данила (- 1386) з того ж роду Гедиміновичів (Туровські та Пінські), котрий не тільки почне відновлення фортифікаційних споруд як застави миру і спокою його жителів, але і стане засновником знаменитого роду волинських захисників освіти і православ’я Острозьких.
Не дивно, що правління князя Данила ознаменувалося посиленням острозької обороноздатності – будучи на ряду зі старостою Перемишльським Дмитром Дідко (Дашко) визнаним захисником Правобережної України від польських домагань (агресор зупинений на кордонах львівських земель), він звів першу кам’яну вежу-цитадель Високого замку на місці стародавнього дерев’яного городища, а окольний замок обвів дерев’яною стіною з вежами.
Згідно підписаної і польським королем Владиславом Ягайлом (1362 – 1434), і литовським князем Вітовтом (1350 – 1430) грамоти від 4 листопада 1386 року наступним господарем Острога значиться син Данила – Федір (1360 – 1441), якому судилося стати найбільш видатною фігурою в боротьбі за литовсько-руський престол першої половини XV століття, а потім увійти в православні аннали як святий Феодосій з Києво-Печерської лаври. Саме йому приписують будівництво в місті першої православної церкви на честь Пречистої Діви Марії пізніше пересвяченої на католицький костел.
Його духовний і юридичний спадкоємець Василь Федірович (Червоний) ( – 1461) продовжив справу захисту руських православних земель від зазіхань католицької Польщі (чому немало сприяли дружні відносини з Казимиром Ягеллонічіком (1427 – 1492)) – офіційне зобов’язання останньої визнавати Литву і Русь рівноправними державами та повернути їм захоплені раніше фортеці. Видатний політик, господарник і військовий стратег своє родове гніздо він захистив зовнішнім оборонним муром Окольного замку з високими валами з напільного боку, про який до наших днів нагадують Татарська і Луцька надбрамні вежі.
Без уваги дбайливого господаря не залишився і дідівський дар на вершині відрога – Високий замок Острога був значно укріплений, а в систему його оборонного периметра доповнила замкова церква Богоявлення, що стала на ряду з вежами свого роду однією з головних міських цитаделей. Праведним діянням князя Василя також зобов’язані своїм існуванням Дерманський Троїцький монастир і Преображення Господнього в Дубно.
Згідно з правилами фамільно-майнового успадкування місто над Вілією дісталося після смерті князя Червоного старшому синові Івану (- 1465) (молодший Георгій отримав Заславль і став родоначальником Заславських), який прославився як на ратному полі в захисті своїх земель від набігів татар, так і виконанням батьківських заповітів, побудувавши православну святиню в Межеричі, яка крім основної релігійної виконувала функцію додаткового вузла оборони на південно-західних рубежах Острога.
Спадкоємець родового маєтку від шлюбу Івана з княжною Глинською князь Костянтин (1460 – 1530) став символом нескореності ворожим домаганням московитів, які вкрали мову, історію і частину земель Київської держави через брак власних коренів – просидівши в далеких царських катівнях десять років після полону в битві при річці Ведроши, він так і не присягнув самозванцям.
Його повернення з Московії ознаменувалося для замка на вершині плато новим витком модернізації, в ході якої у цитаделі з’явився потужний прямокутний фундамент-прибудова та контрфорси, а постійні руйнівний волинської землі кримські татари отримали гідну відсіч (захоплення сорока тисяч полонених, в числі яких були хан Перекопський Менглі Гірей з трьома синами). Крім того князь стає першим світочем освіти в острозьких землях, відкриваючи при православних храмах своїх маєтків школи і училища.
Останній яскравий штрих до історії освіченого, могутнього, православного Острога вписало правління наступного покоління спадкоємців – недовгого Іллі (1510-1539) і видатного Костянтина Василя (1526 – 1608) – опір уніатству, притулок всіх гнаних за політичними та релігійними мотивами Речі Посполитої в родовому замку, Острозька академія, друкарня і нова модернізація міських фортифікаційних споруд в дусі часу, коли не тільки бойова міць стала показником їх функціональності, але і гідний архітектурний вигляд (всі башти міських споруд отримали ще один захований за витонченим ренесансним аттиком верхній бойовий ярус та нові форми бійниць).
Передчасна смерть старшого улюбленого сина і єдиної надії Костянтина Василя Олександра в 1603-ому лягла на Острог і рід його опікувачів страшної печаткою, адже єдиний спадкоємець Іван (1554 – 1620) зрадив сімейні ідеали та віру предків заради єзуїтських навчань: академія з друкарнею були закриті, міські православні храми – віддані католикам або ліквідовані, а рід по чоловічій лінії припинився.
Наслідком цих подій першої чверті XVII століття стала організація майората і спадкування всього великого майна Острозьких разом з родовим замком на гірському плато небіжницею Івана – Ганною Олександрівною (в католицтві Алоїзою) Ходкевич (1600 – 1654), хоча документально господарями повинні були князі Заславські, а в разі припинення їх роду – Мальтійський лицарський орден.
За століття існування ординації, яка включала двадцять чотири міста і шістсот сіл, змінилося сім господарів з Заславських, Любомирських, Сангушків, останній з яких Януш Олександр (1712 – 1775) роздав або розпродав більшу частину майна в 1753-ому. Потім будуть юридичні чвари, повернення Сангушко всього майна майората, невиконання умов договору та визнання всіх земель Острозьких земськими з зобов’язаннями утримувати з їх доходу приорство та шість командорств Мальтійців.
Новими натхненниками Острога, хоч і не такими яскравими як князі-засновники, стала в 1772 році родина Яблоновських, які володіли містом, не дивлячись на зміну підданства на російське після анексії Волині в 1795-ому, понад століття. Для проживання неподалік від войовничої древньої твердині було зведено палаццо в оточенні парку, який більше відповідав статусу магнатської резиденції XIX століття, ніж аскетичність замкових стін, у зв’язку з чим останні були поступово розібрані.
А вже в 1913-ому було розпочато реконструкцію острозьких замкових веж як пам’ятки архітектури для потреб музею (відкритий 24 серпня 1916 року), в якості якого він переживе всі лихоліття ХХ століття з його двома світовими війнами, радянським геноцидом і німецьким терором. У 1991-му унікальне надбання українського народу разом зі своєю країною ступить нарешті в еру свободи, незалежності і процвітання, хоча ще чверть століття доведеться їм битися на політичних, економічних і військових фронтах проти Московії для підтвердження цього високого в очах цивілізованого світу.
Архітектура
По суті замок Острозьких зараз являє собою дві вежі-донжона в південно-східній і південно-західній частинах, а також комплекс Богоявленського собору з храмом (його північна стіна – єдине нагадування про міць оборонних стін цитаделі) та дзвіницею, що одночасно є надвртною вежею в північно-західному куті.
Найстаріша вежа Мурована (середина XIV століття) розташована на крутому південно-східному схилі карпатського відрогу в зв’язку з чим має два яруси з боку двору і чотири – з напільного. Колись прямокутний (22м х 6,5м) позбавлений всякого декорового оформлення її периметр час і численні перебудови дещо змінили: з’явилися підтримуючи контрфорси та напівкруглий обсяг, зник розташований на восьмиметровій висоті від рівня землі вхід, було розібрано дерев’яне завершення верхнього ярусу з високим шпилем.
Аттиковий ярус Нової (Круглої) вежі 22 метри в діаметрі (середина XV століття) декорований пластичними характерними ренесансними обводами (машикулі, глуха аркада, фігурні зубці-мерлони). Значний перепад висоти (з боку двору – 16м, з напільного – 36м) в основному доводиться на її глухе кам’яне підніжжя з опорними контрфорсами, а перші два яруси оснащені рядами коробових амбразур розташованих в шаховому порядку.
Музей
Заснована в 1909-ому Братством князів Острозьких колекція краєзнавчого музею нині налічує кілька тисяч експонатів від найдавніших знахідок краю до сьогодення, що складаються з представників етнографії, військового спорядження, археологічних знахідок, малярства, народного художнього промислу, кераміки.
Найбільш вичавити з експонатів є один з перших портретів сарматського типу «Невідомий у чорній шубі», полотно рубенсівської школи «Біля водограю», найбільша колекція ікон усміхнених святих острозької іконописної майстерні XVIII століття та скульптура «Мадонна з немовлям» місцевого уродженця, глави Римської академії мистецтв ім. святого Луки Томаша-Оскара Сосновського, більшість творінь якого зберігатися у Ватикані.
Додаткова інформація
Адреса: Україна, Рівненська обл., м. Острог, вул. Академічна, 5.
Посилання
- Легенди. Страшна мить між юністю і старістю
Як дістатися
Автотранспортом по трасі Р26 (Острог – Радивилів) або Р05 (Городище – Рівне – Острог – Шепетівка – Старокостянтинів). По місту: вул. Східна – вул. Незалежності – вул. Академічна, остання з яких виходить до Острозького замку.
Громадським транспортом до центральної площі Острога, а потім по вул. Академічній до фортеці.