Миколаївська церква в Гиївці (Люботин)

Історія

Миколаївський храм на березі Гиївського става в Люботині Миколаївський храм на березі

Її історія почалася, коли поселення поблизу Люботина вже відрахувало сто років свого існування. Змінилися покоління господарів, але у зв’язку з чи-то скупості останніх або бідності місцевих жителів власного храму у Гиївці, населення якої перевищило шестисот чоловік, так і не було. Православним доводилося щоразу вирушати для здійснення обрядів до храму Зачаття святої Анни в сусідньому селі Ржавець.

Так що все-таки довелося ініціативу з будівництва власної святині брати парафіянам до своїх рук – згідно з відомостями в 1770 році побудовано перший дерев’яний Миколаївський храм на березі ставу, що було пов’язано зі зміною власників садиби, якими після смерті Параскеви Федорівни Спичинської (Донець-Захаржевська – Кропоткіна) в кінці 1760-х стає сім’я її дочки Тетяни Щербініної. І хоча церква будувалася силами місцевих жителів, але земельну ділянку на березі мальовничого ставка виділили все ж поміщики.

Гиївський храм святого Миколая (Люботин) Гиївський храм святого Миколая

Не надто прив’язане до родового гнізда молоде покоління Щербініних після смерті батьків 9 квітня 1802 го поступається маєтком за чималий кошт разом з усіма кріпаками-жителями Гиївки майору Чернігівського слобідського полку Йоні Миколайовичу Познанському (1762 – 1833).

На схилі своїх років (в 1820-му) харківський повітовий предводитель при нечуваному статку в мільйон рублів і відсутності прямих спадкоємців перейнявся поряд з будівництвом свого облаштуванням в улюбленій заміській резиденції нового кам’яного Миколаївського храму поруч з колишнім, без якого магнатська садиба того часу була немислима.

Рідкісні візити господаря і недостатній контроль з його боку в кінцевому рахунку дорого коштував його спадкоємцеві, вихованому змалку синові однополчанина Василю Григоровичу Масловичу (1791 – 1841), який поряд з проблемами визнання заповіту свого благодійника, оскарженого братом Ігнатієм і племінником Юрієм покійного, отримав ще й зведений під купол Миколаївський храм з дзвіницею в Гиївці, що загрожував через порушення технології ведення будівельних робіт зруйнується будь-якої миті (виявлено під час експертній ревізії в жовтні 1833 року).

Північний фасад Миколаївської церкви в Гиївці (Люботин) Північний фасад Миколаївської церкви

З причини небезпеки обвалення спільно з архітекторами новим власником було прийнято рішення про розбір новозбудованої культової споруди і зведення його наново за тим же фасадом. Ось тільки затяжні судові тяжби і невеликі доходи садиби на березі Мерефи, яка ледь виходила на самоокупність, не дозволили скоро здійснити задумане – через рік були лише зняті купола, а тим часом місцева дерев’яна церква прийшла в повну ветхість.

Визнання сили заповіту Йони Познанського в 1836 році дозволило два роки потому почати-таки будівництво кам’яної святині, хоч для виконання духовної волі свого вихователя Василю Масловичу і довелось брати кредит. Закінчення своєї тяжкої праці він не побачив – освячення Миколаївської церкви в селище під Люботином відбулося 1843-ого вже за його вдови Надії Дмитрівни уродженої Перичевої (1794 – ).

Дзвіниця Миколаївського храму в люботинській  Гиївці Дзвіниця Миколаївського храму в Гиївці

Після настільки болісного народження три чверті століття гиївський храм при Масловичах та Святополк-Мирських (маєток продано князівському роду в 1881 році) вело розмірене, спокійне життя, поки імперія двоголового орла рухома непомірними амбіціями знову не влізла в чергову війну (Перша світова ХХ століття), яка поховала її під своїми уламками.

Повернувши колесо історії кривавими багнетами озвірілого натовпу Московія на довгих сімдесят років занурилася в пучину войовничого атеїзму рад, насильно потягнувши на дно разом із собою і українські землі. Миколаївська церква в числі інших подруг по нещастю була закрита в 1920-х, а її стіни пристосували під сільськогосподарський склад.

Нова війна розв’язана московитами під червоним прапором відвела святині в Гиївці незавидну роль військового опорного пункту німецьких військ (1941 – 1943), за що вона поплатилася численними відмітинами на своїх стінах і пошкодженою дзвіницею, де розташовувався спостережний пункт.

У повоєнні роки, викинута на задвірки країни рад сакральна споруда, поступово старіючи, то пустувала, то знову використовувалася під складські потреби, поки довгоочікувана українська незалежність 1991-ого не скинула все релігійні обмеження і заборони – в 1995 році була офіційно зареєстрована Свято-Миколаївська громада Люботина і почалося поступове відродження унікальної пам’ятки архітектури.

Архітектура

Гиївська церква Гиївської садиби в Люботині Гиївська церква в Люботині

Маленький витончений храм на невисокому пагорбі, що купає відображення своїх золотих куполів в дзеркальній гладі ставу на річці Мерефа. Це цегляна потинькована хрестоподібна в плані центральнокупольна споруда з одноярусною увінчаною куполом дзвіницею над бабинцем. З волі архітекторів вона розташована по центральній вісі палацу в Гиївці, що візуально підкреслює липова алея старого парку, котра з’єднує два головних архітектурних акценти садиби.

Домінуючий стиль класицизму відчувається в кожній рисі святині: аркових отворах, строгості високого шпиля, здвоєних пілястрах доричного ордера, французькому русті, що доходить до середини горизонтального обсягу, широкому фриз з тригліфами, профільованих карнизах, трикутних фронтонах, високому світловому круглому в плані барабані купола, широких рустованих лиштвах. Велика кількість архітектурних елементів анітрохи не перевантажує відносно скромний її обсяг.

Але родзинка сакральної будівлі захована глибоко в надрах Миколаївського храму — за примхою архітектора чи згідно технологічних вимог вівтарна частина розділена стіною на дві половини. При цьому купол, що стоїть на четверику, спирається на підпружинені арки, а інший обсяг перекритий конхами та напівциркульними склепіннями.

Додаткова інформація

Адреса: Україна, Харківська обл., м. Люботин, вул. Садова.

Посилання

Як дістатися

Автотранспортом по трасі Е105 (Харків – Запоріжжя – Сімферополь) – М03 (Київ – Харків – Довжанський) до Люботина; в місті головною (вул. Полтавський Шлях – вул. Слобожанська) до з-д вокзалу, а далі по вулицях Шевченка – Аркадія Гайдара – Дімітрова – Жовтнева -Новий Шлях – Крута – Садова до Гиївського храму.

Громадським транспортом з Харкова (з-д, ДП «Холодна Гора») до з-д вокзалу Люботина, а потім до Гиївки (Миколаївська церква розташована на березі Гиївського ставу).

Виктория Шовчко

Обговорити статтю в спільноті