Стародавній монастир на вершині високого пагорба, від підніжжя якого спливають за горизонт безкраї слобожанські простори. Тут повітря чисте і прямий зв’язок з Богом – лише руку простягни, щоб дотягнуться до небес. А внизу, граючи з теплими сонячними променями в хованки, перекочують свої хвилі кришталево чисті води Дінця, щоб пробігши не одну сотню кілометрів стати Азовським морем.
Так що не дивно, що ще на зорі заселення цих просторів саме в цьому затишному кутку з’явилася обитель тих, хто тікав від мирської суєти до творчої мудрості цього світу через віру і покаяння – Богородичина пустинь. Тернистий шлях її літописної історії перервався вже через кілька десятиліть після заснування, але мабуть чернечі молитви до Всевишнього були настільки сильні, що він вирішив дати братії другий шанс…
А почалося все з пересічного обряду щоденного обмивання одного з монахів вранішнім літнім світанком біля вод студеного живця, який народжував на світло монастирський пагорб. Кришталеві краплини джерельної води не встигли висохнути на розпаленілому зі сну його обличчі, а останні слова ревної молитви злетіти з губ, коли серед коренів поруч зрубаного дерева промайнув чийсь ніжний і всерозуміючий погляд. Чернець нахилився і побачив прикритий густою травою лик Богородиці чудесного майстерності.
Ікона, що настільки дивним чином з’явилася на світ, не могла бути нічим іншим, крім як даром небес. Тому святий отець забрав образ із собою до обителі, щоб він зайняв своє місце на покуті головного храму. Але на ранок лик знову опинився біля підніжжя пагорба. І вдруге чернець приніс реліквію в монастирські стіни, і знову під час ранкового умивання наступного дня побачив його біля джерела.
Тоді за рішенням братії було принесено обітницю про щорічне повернення ікони Володимирської Божої Матері до її витоків в дні пам’яті 21 травня і 23 червня з промовлянням хвали Господу за її здобуття. Лише після цього образ Богородиці зайняв своє місце в церковному іконостасі, щоб з року в рік служити надією і опорою всіх стражденних України.
На місці знаходження ікони була споруджена каплиця, і щорічно в дні літнього поминання в Кочеток з привісочками від просителів стікалися тисячі богомольців. Чудотворна сила лику Володимирської Божої Матері була настільки сильна (збереглося безліч документальних свідчень про зцілення), що за клопотанням начальника Південних поселень барона Енгельгарда в 1858 році був організований щорічний хресний хід від монастиря в Покровський собор Чугуєва. Та тільки бачити як благословенну землю топить в крові шалений московський люмпен Богородиця не могла і зникла у хвилях протистояння так само як і з’явилася – раптово.