Історія

Тиша слобожанських лісів, що порушується лише мелодійним наспівом кришталевих вод Дінця і Тетлеги та тихим шепотом вітру, що зачепився за вершину пагорба, служила офіційним запрошенням надісланим самою природою людині по тисячолітньому телеграфу для пізнання істини буття через споглядання чуда творіння безкрайніх українських просторів.

Не дивно, що як тільки Дике Поле, що багато століть поспіль лишалося нежилим, почало обживатися тікаючими від національно-релігійного переслідування Речі Посполитої українцями (друга половина XVII століття), на пагорбі в річковій дельті з благословення преосвященного митрополита Бєлгородського і Озерянського Юстина (- 1709) з’явилася православна пустель, звана в народі Володимирською або Богородичною на честь своєї головної святині – Володимирської ікони Божої Матері.

Хоча офіційні хроніки монастиря починаються 8 лютого 1710 року зі згадки в царському наказі Петра I (1672 – 1725) про відведення йому різних земель під оранку і вирубку в окрузі, дозвіл на ловлю риби в прилеглих річках та облаштування на них млину.

Однак через три роки після смерті царя-засновника Богородицька пустель була скасована і спустошена, а всі його мешканці переведені в новозбудований Всіхсвятський монастир. Туди ж було вивезено все рухоме церковне майно, включаючи дзвони і худобу. На пагорбі над Дінцем залишилися сиротливо стояти лише голі стіни храму і келійних корпусів.

Правда забуття тривало не довго – на прохання фундатора Володимирського монастиря Лаврентія Протопопова архіпастирського благословення для ієромонаха Родіона з братією на повернення в рідні пенати воно було отримано, але з умовою, що на чолі обителі стане ігумен «для порядку і проти приховування розкольників». За цим надійде указ на ім’я Всіхсвятського ігумена Димитрія від 8 серпня 1730 року про відкриття пустелі і її очолення. Причому все майно поверталося колишнім господарям.

На наступний рік Володимирська пустинь була приписана до Харківського училищного монастиря, представники якого відтепер ставали її настоятелями, а Всіхсвятська обитель після того більше вже не існувала.

Монастир в Кочетку, хоч і не користувався особливою народною любов’ю (місцеві жителі вважали його землі своєю дідівщиною), але завдяки чудотворній іконі Володимирської Божої Матері жив досить не погано, так що зміг собі дозволити в 1756-ому будівництво нового храму замість старого, причому роботи були закінчені всього через рік.

Та тільки, не дивлячись на багаті земельні наділи (опис від 1782 року – 263 десятини) та дарчу на маєток з лісом і оранкою від поміщика Стремоухова, куди за одну версту від колишнього місця були перенесені всі будівлі комплексу, рік від року святі стіни порожніли все більше, так що на початку 1787 року їх мешканцями залишилися лише три особи духовного сану: начальник, ієромонах та неприкаяний священик Яків Столяревський. Це призвело до скасування кляштору в тому ж році.

Після ліквідації землі Богородичної пустелі відійшли до відання селянам Мусенкам, а храм разом зі своєю головною реліквією іконою Володимирської Божої Матері став кочетковським парафіяльним на заміну раніше втраченого Михайлівського (згадується в опису 1710-ого), що позбавило місцевих жителів необхідності для здійснення богослужінь відправляться за п’ять кілометрів в сусідню Василівську парафію села Тетлега.

З причини убогості бюджету колишнього монастиря храм більше був схожий на молитовний будинок, що стало причиною його перебудови в 1802 році силами православної громади Кочетка. Саме тоді будівля набула традиційну форму хреста і з’явився купол над средохрестям – це був перший крок на шляху перетворення: позолочений іконостас (1807), критий залізом дах (1813), побудована поруч дерев’яна в чотири дзвони дзвіниця (1818).

Вже за рахунок скарбниці в Кочетку при парафіяльній святині в 1820-ому була відкрита богадільня. Через чверть століття у зв’язку з старістю колишньої дерев’яної церкви в Кочетку було піднято питання про будівництво нового цегельного храму. Його проект затверджено 5 квітня 1847 року, а остаточно готовий до відновлення богослужінь він був лише десять років потому. Тоді ж з’явилася традиція щорічних хресних ходів чудотворної ікони Володимирської Божої Матері в чугуївський Покровський собор.

Після фактичної ліквідації військових поселень в 1862 році чисельність населення Слобожанщини зменшилася, що викликало скорочення кочетківської парафії і, як наслідок, збідніння церковної скарбниці (при храмі залишилися лише священик, що жив в церковному будинку, і діячок).

Однак через два десятиліття ситуація виправилася на стільки, що при святині були відкриті церковно-парафіяльний центр опіки та церковно-парафіяльна школа для сімдесяти чоловік, що орендувала трикімнатну квартиру (1884), збільшено причт (1886), а в 1903-ому до них додалася реміснича школа для глухонімих.

Все столітні досягнення в мить били перекреслені більшовицьким переворотом 1917-ого, який привів до анексії України радянськими московитами з радикальною атеїстичною ідеологією. Від їхніх рук в наступні десятиліття постраждають багато сотень культових споруд, більша частина яких і зовсім зникне в мареві історії. Храм над Дінцем в Кочетку було закрито.

У радянські післявоєнні роки він довгий час в порушення всіх правил поводження з пам’ятками старовини використовувався під склад, поки група ентузіастів з ВУВГ «Дінець» на чолі з директором Михайлом Васильовичем Ніколаєнко не взяла долю церкви в свої руки, не дивлячись на опір системи. Завдяки їх старанням в 1984-ому була розпочата повномасштабна реставрація, яка завершилася урочистим богослужінням 19 грудня 1989 року.

Саме тоді почалася нова історія храму ікони Володимирської Божої Матері, яка знайшла своє логічне продовження з падінням радянського режиму – 7 січня 1991 року він офіційно перейшов на баланс Харківського єпархіального управління, щоб з тієї пори рік від року ставати все кращим.

Архітектура

Унікальна за своєю архітектурою кочетковська святиня, що ширяє над долиною в дельті Сіверського Дінця і Тетлега, являє собою невелику цегляну однонавову храмову споруду з двоярусною дзвіницею над бабинцем та напівовальною апсидою в східній частині, особливостями якої є переважна над центральною віссю лінія трансепта зі скошеними кутами та п’ять маківок на високих глухих барабанах її вінчаючі. Поруч з домінантою, комплексу трохи нижче по схилу розташований невеликий будинок причту.

Архітектурне декорування будівлі церкви багате і різноманітне: восьмикінечні золотисті зірки підкреслюють синяву куполів, масивні лопатки (рустовані в трансепті) і профільовані карнизи членують простір на окремі дзеркала, ажурні сандрики і лиштви віконних прорізів ставлять невеликі акценти, широкий фриз з витягнутими арками вікон та геометричним орнаментом спрямовує силует вгору, люнети і парні отвори дзвіниці підсилюють ефект монументальності, а портали входів з декоративними фронтонами на напівколонами служить візуальним запрошенням у світ віри Христової.

Двоповерхова будівля причту більш скромна по своїй обробці: декоративний пояс, лобовий карниз, прямокутні отвори, кутові лопатки, підвіконна лінія, всі елементи яких виконані в техниці фігурної кладки і доповнені шатровим дахом з напівкруглою люкарною.

Додаткова інформація

Адреса: Україна, Харківська обл., смт Кочеток, вул. Жовтнева, 12.

Посилання

• Реставрація. Праведники в безбожній країні
• Легенди. Чудо в обмін на обітниці

Як дістатися

Автотранспортом по трасі М03 (Київ – Харків – Довжанський) до Чугуєва, а потім по Т2111 до старого Кочетка, який розташований в п’яти кілометрах на північний схід. У селищі до старої частини по вул. Чугуївській до повороту на Жовтневу, на початку якої розташована Богородична церква.

Приміським транспортом з Чугуєва до Кочетка (стара частина), а потім по вул. Чугуївська – Жовтнева до храму ікони Володимирської Божої Матері.