Обмеженість і спірність документальних відомостей завжди породжує на світ легенди та теорії одна одної химерніше, в основі яких лежить найчастіше один єдиний факт. Вони швидко знаходять собі прихильників і їхніх опонентів, не дивлячись на те, що істина лежить десь зовсім в іншому місці.
Романтичні Співочі тераси, оповиті мороком таємниці свого походження. Їх унікальна акустика зачаровувала іменитих виконавців, яких багатому магнату-цукрозаводчику Павлу Харитоненко з тонкою душевною організацією вдавалося заманити обіцянками або спогляданням чуда в глибинку слобожанської землі. Кажуть, в числі тих, хто пізнав всю могутню силу рукотворного дива випробував на собі, був сам Федір Шаляпін.
Відсутність відомостей про мету створення та час заснування робить унікальну архітектурну перлину улюбленим об’єктом для прихильників задгадок та бажаючих мандрувати по лабіринтах історії. Деяких з них припущення завели… в стародавній Єгипет (10 – 8 тис до н.е.) – за теоретичними розрахунками дослідників Співочі тераси лежать на прямій, що пролягає через Анкару на Каїр, котрий колись служив точкою відліку всіх шляхів, що дає їм підставу припускати зв’язок між знаменитими єгипетськими пірамідами і акустикою слобожанської споруди. Ось тільки питання про будівельників цієї унікальної системи не знято з порядку денного, та й відповідь на нього так само варіюється від високорозвинених позаземних цивілізацій до надлюдей.
Більш реалістичною, якщо відносити городнє диво до стародавніх (налічують понад тисячоліття на своєму віку) об’єктів, виглядає теорія про використання природного ландшафту служителями культу одного з племен для спорудження місця проведення релігійних служінь, що побічно підтверджують перебування трохи північніше великого скіфського городища (I тис. до н.е.), перший відкритий дослов’янський могильник в харківській області та залишки укріпленого поселення роменської культури в самому селі (I тис. н.е.).
Ще одне припущення побудовано на розташуванні Співочих терас між маєтками родини Каразіних (Основинці і Кручик), яка здобула собі славу на ниві селекційного розведення і акліматизації рослин нехарактерних для цих широт (чого вартий залишений ними нащадкам Краснокутський дендропарк). Згідно з цією теорією споруда була зведена на освітленому сонячними променями схилі захищеної від вітрів балки десь в середині XIX століття з метою пом’якшення примх місцевого клімату для екзотів, а звуковий ефект став додатковим позитивним сюрпризом.
Офіційна ж історія трактує мету поява споруди так само – терасний сад для теплолюбних рослин, але ім’я творця називає інше, приписуючи славу створення будівнику Натальївської садиби, останньому приватному власникові села Павлу Івановичу Харитоненко, а відкриття унікального акустичного ефекту – його донці Наталії, яка заспівала під час свого променаду уздовж зеленого каскаду, що відсуває час будівництва ще на століття (початок ХХ століття).
Інтригу всім цим версіями додають виявлені за допомогою георадару розгалужена структура підземних ходів та камер, дві незалежні мережі металевих конструкцій, що залягають на глибині чотири і один метр, два шари підпірних стін (внутрішній з вапняку на яєчному розчині) і віддалений аудіофокус на вершині протилежного схилу балки, де раніше знаходилася тераса палацу. Так що поки всі ці факти не об’єднала згідний логічний ланцюг, підкріплений документами, всі ці теорії мають право на існування.