Потік життя, потік смерті

Колись давно невелике поселення під Бучачем славилося своїми весільними традиціями, завдяки унікальності яких воно вперше з’явилося на сторінках літописної історії ще в кінці XIV століття в науковій праці дослідника етносимволизму «Синопсис» Анатолія Демаха. Правда тоді воно ще називалося Загайполе.

Пройде два століття. У села з’явиться власник в особі надвірного маршалка Якуба Потоцького. І його доля круто зміниться: буде отримано дозвіл на проведення двох ярмарків на Петра і Павла та Чеснохрестенье, з’являться оборонні споруди, впроваджено Магдебурзьке право у 1578-ому, але все це буде вже під новою назвою Потік на честь древньої фамільної резиденції під Енджеюв, останні права на яке були поступлені Якубом стриєчному братові Яну за півстоліття до того.

І хоча засновник роду вже не один десяток років був в сирій землі, але пам’ять про сімейну колиску в далекому Краківському воєводстві продовжувала жити в його нащадках. Так його онук Стефан Потоцький продовжили облаштування своєї нової дідівщини після підтвердження всіх майнових прав, звівши в камені замок і римський костел, що уможливило його клопотання до Сигізмунда Вази про статус містечка під ім’ям Золотий Потік для селища на березі річки Золотій і започаткування гілки Золотої Пиляви.

Але прозаїчна і історично обґрунтована версія назви села завжди у місцевих була не в честі, що дозволило народиться на світло двом іншим широко поширеним міфам появи поетичної назви селища поряд з гирлом Стрипа, причому обидві з них були пов’язані з найстрашнішим кошмаром українських земель середньовіччя – татарами.

Так згідно першого варіанту одна з тривалих облог кочівників закінчилася зрадою одного з місцевих жителів, який, спокусившись на сто золотих, відкрив бусурманів таємний підземний хід до серця оборони. Всіх захисників разом з гарнізоном було вбито, так що кров залила весь фортечний периметр, звідусіль чулися крики ще живих і стогони вмираючих. Але зрадивший раз, зрадить двічі – татари добре знали цю азбучну істину; тому зрадник теж не уникнув «винагороди» – під гучне улюлюкання йому влили золото ста розплавлених монет в горло, що стала уроком для майбутніх поколінь відбитим в повчальній назві містечка.

Більш романтична легенда свідчить, що Золотий Потік – це життєдайна волога, яку місцеві зневірилися-було відшукати в своїх марних спробах врятуватися від жахливої смерті під час татарської облоги, яка тривала не один тиждень і вичерпала всі запаси води в фортеці. Лише мудрість древнього старця врятувала тоді їх від страшної смерті – він наказав шукати живлющу вологу не цілуваному юнакові народженому на Івана Купала, перший удар кайла якого назавжди позбавив усіх від спраги, бо блакитна стрічка вирвалася з-під землі на світ Божий. Хлопець всенародним героєм, хоч і перестав бути не цілував – всі місцеві представниці жіночої статі від малої до великої обдарували його своїми жаркими обіймами і гарячими поцілунками, а в пам’ять про те містечко отримало своє теперішнє ім’я.

14-08-2017 Виктория Шовчко

Обговорити статтю в спільноті

Коментування цієї статті закрите.