Zabytki.in.ua
Пам'ятки України

Замок в Золотому Потоці

Історія

Східна башта Золотопотіцького замку Потоцьких Східна вежа замку в Золотому Потоці

Історія – дама мінлива. Незбагненні її прихильність і немилість: ось, здавалося б вершина слави, а, зроби крок, і видно дно найглибшої ущелини. Під помахом її трепетних вій розсипаються на пил і відроджуються з попелу творіння рук людських: імперії, міста, будови… Так ніхто в кінці XIV століття і припустити не міг, що через дві сотні років невелике селище на березі річки Золотої перетворитися в колиску багатого і могутнього роду Потоцьких.

Отримане в першій половині XVI століття Якубом Потоцьким(1481 – 1551) за заслуги перед Польською Короною невелике селище Загайполе, що нині розташоване в Бучацькому районі Тернопільської області, незабаром після успадкування його сином Миколою (1520 – 1572) перетворилося на місцевий центр торгівлі з даруванням права на проведення двох ярмарків на рік (29 червня і 14 вересня) і торгів по понеділках.

Розквіт ж селища пов’язаний вже з ім’ям онука Якуба (молодшого сина Миколи) – Стефана (1668 – 1631), який, прийнявши маєток у володіння в 1699 році, через два роки не тільки спорудив тут замок з густонаселеним передмістям, а й отримав для нього статус містечка під ім’ям Золотий Потік з дозволом на проведення двох ярмарків на рік на святого Прокопа (4 липня) і святого Мартіна (11 листопада).

Палац Потоцьких у Золотопотіцького замку Палац Потоцьких замку в Золотому Потоці

Стефан разом зі своєю дружиною Марією Амалією (1591 – 1642) з роду молдавських господарів Могил (дочка правителя Веремій і двоюрідна сестра митрополита Київського Петра) перебралися в стіни новозбудованої твердині на перетині торгових шляхів із Галичини в Молдавію. Тоді-то після перенесення офіційної резиденції Потоцьких з села Потік, що розташовувалося в Малопольщі, тут і зародилася гілка знаменитого магнатського роду під гербом “Золота Пілява”.

Сильна рука спадкоємця родового гнізда Януша (1618 – 1676) вберегла цей замок від розграбування і руйнування під час революційних подій середини XVII століття під проводом Богдана Хмельницького, коли багато його товаришів по нещастю були звернені на попіл, як і міста що вони охороняли.

Однак, протистояти жорстокій агресії під час польсько-турецької війни 1672 року фортеця не змогла – родина Потоцьких перебралася у свою резиденцію в Бучачі, а на магнатському подвір’ї хазяйнували війська Османської імперії Мехмеда IV (1642 – 1693). Лише через чотири роки з великими втратами (замок був спустошений і спалений) польська армія Яна Собеського (1629 – 1696), до керуючого складу якої входив і власник золотопотоцьких земель, повернула його законному власнику. Але окупація Поділля, що тривала ще два десятиліття, не дозволила розпочати реставрацію твердині.

Південна вежа замку Потоцьких в Золотому Потоці Південна вежа Золотопотіцького замку

Нелегкий фінансовий тягар з відродження зруйнованих під час бойових дій фамільних резиденцій ліг на плечі наступних поколінь роду “Золотої Піляви”, які володіли цими землями ще більш півстоліття: спочатку, не дивлячись на протидію розквартированих тут під час Північної війни 1700 – 1721 років російських військ, воєвода белзський Стефан (1652 – 1727), а потім його син Микола Базилій (1712 – 1782) по крупицях відновлювали колишню велич архітектурної перлини.

Останній залишався власником Золотого Потоку (в якості останнього представника “Золотий Пиляви”) аж до передачі замку в числі інших наділів як дарунка старшій гілці Потоцьких в 1764 році, які, не дивлячись на зміну підданства на австрійське в 1772 році, зберегли за собою право власності не тільки на герб (срібний хрест на блакитному тлі), але і на всі землі маєтку.

Надбрамна вежа фортеці в Золотому Потоці Надбрамна вежа Золотопотіцького фортеці

От тільки, не відчуваюча ностальгічної прихильності до цих земель, рідня незабаром з легкої руки Олександра (1756 – 1812) розпродала велику частину земель “Потоцького Ключа”. Містечко разом з твердинею над річкою Золотою переходить у власність родини Скварчинських, які незабаром перепродують їх Ольшевським.

Саме з ім’ям останніх пов’язана перша капітальна реконструкція замку в 1840 році – під керівництвом італійського майстра укріплена твердиня перетворюється в магнатську резиденцію, в ході чого зникла частина оборонного периметра, а палац переродився в стилі еклектики. Однак, не розрахувавши свої фінансові можливості, господарі були змушені розлучитися з золопотоцьким архітектурним дивом.

Затримавшись лише на рік з невеликим в руках Яна Стаєвського, на початку 1840-х маєток стає офіційною резиденцією легенди хасидизму Ізраіля Фрідмана (1797-1850), новий розкішний палац якого стала центром цієї релігійної течії в східноєвропейських землях.

Північно-західний фасад Золотопотоцького замку Північно-західний фасад замку в Золотому Потоці

Останніми приватними власниками замку в Золотому Потоці стала сім’я австрійського дипломата Володимира Іполита Гневоша (1838 – 1909), яка, не дивлячись на всі тяготи Першої світової, коли до Москви були вивезені безцінні витвори мистецтва і бібліотека (1918), змогла зберегти неповторну архітектурну перлину, перебудувавши палац і перетворивши її в спортивно-розважальний центр.

Ось тільки друга половина 1930-х поставила твердиню на межу існування: спочатку пожежа 1935-го значно пошкодив конструкцію споруд, після чого, не маючи достатніх коштів, власники були змушені законсервувати комплекс; а потім початок Другої світової і зовсім позбавили її дбайливої господарської руки. Високі глухі стіни спокусили карателів з сумно відомого НКВС, ставши декораціями його жахливих кривавих справ.

У післявоєнні роки (друга половина ХХ століття) зручні приміщення використовувалися під адміністративні потреби, а з їх спорохнінням і втратою презентабельності – виробничо-складські, поки пам’ятник архітектури не став об’єктом дослідження істориків в 1989 році, з тим щоб через два десятиліття знаменного 5 листопада 2008 року стати частиною Національного заповідника “Замки Тернополя”, який подарував йому надію на відродження.

Архітектура

Руїни південно-західної стіни фортеці в Золотому Потоці Руїни південно-західної стіни Золотопотіцького фортеці

Колись потужний оборонний прямокутний (90м х 85м) периметр посилений п’ятьма вежами (висота стін сягала п’яти метрів при товщині близько двох), земляними валами і зовнішнім водним ровом в долині річки Золотої являв собою грізну твердиню, орієнтовану з невеликим відхиленням по сторонах світу з центральним в’їздом в північно-східній частині.

У потоці часу він практично втратив земляні вали і західну вежу (залишився лише під), частина стін була розібрана на будівельний матеріал, а від палацу залишився лише остов, але навіть у настільки непривабливому вигляді замок в Золотому Потоці викликає трепет своєї монументальної величністю. Зараз комплекс складається з чотирьох кутових веж, палацу, надбрамної вежі, оборонних мурів та господарського корпусу.

Надбрамна вежа являє собою триярусний обсяг, який має центральну вісь симетрії вздовж північно-східного фасаду твердині, під чотирьохсхилим дахом. Його перший ярус займає безпосередньо сама арка в’їзду під напівциркульним склепінням, а на другому і третьому розташовуються приміщення (раніше житлові). Причому, лиштви прямокутних віконних прорізів цієї башти прикрашені різьбленим рослинним орнаментом, іоніками і маскартонами.

Кутові вежи – це п’ятикутні бастіони у два з половиною ярусу заввишки, цоколь під склепінчастою перекриттям яких значно розширений донизу. Їхні стіни ще зберігають сліди дерев’яних настилів перекриттів, а про оборонне призначення явно свідчать прямокутні бійниці з цибулинними перемичками.

Північно-східна оборонна стіна Золотопотіцького фортеці Північно-східна оборонна стіна фортеці в Золотому Потоці

Палац, що складає північно-західну оборонну стіну замку товщиною 1,8м, спочатку був одноярусним, а в епоху своєї перебудови в першій половині XIX століття придбав другий поверх, велику систему склепінних підвалів, відкриту арочну галерею на першому ярусі, ганок на кожному з дворових фасадів, коридорне планування з одностороннім розміщенням кімнат і чотирьохсхилий дах. Родзинкою ж будівлі служив портал центрального входу з білокам’яним ренесансним різьбленням.

Додаткова інформація

Адреса: Україна, Тернопільська обл., cмт Золотий Потік, вул. Дружби.

Посилання:

Як дістатися

Автотранспортом по трасі Е85 (М19) (Чернівці – Тернопіль – Дубно – Луцьк – Ковель – Корбін), а потім Н18 (Дружба – Бучач – Тисмениця – Івано-Франківськ) до Бучача, а потім в південному напрямку до Золотого Потоку. Замок розташований уздовж центрально вулиці Данила Галицького.

Громадським транспортом з автовокзалу Бучача до смт Золотий Потік, в 5 хвилинах ходи від центральної зупинки якого знаходиться колишнє родове гніздо Потоцьких.