Київ кінця XIX століття. Художня майстерня іконопису батька. Школа малювання дядька – Миколи Мурашка. Ще учнем посильна участь у розписі Володимирського собору і Кирилівської церкви поруч з визнаними метрами Васнецовим, Врубелем, Нестеровим. Здавалося його шлях в живопису зумовлений класичною освітою і церковними канонами. Але не судилося…
Неординарний талант Олександр Мурашко шукав свого виходу в чомусь іншому, серце юнака кликало його туди, де вир сміливих ідей і нового бачення вільний від умовностей – Вище художнє училище при Петербурзькій академії мистецтв і клас знаменитого Іллі Рєпіна стали першою сходинкою до його розкриття.
А далі буде європейська Мекка художників – Париж з його класикою Лувру і авангардом Монмартра, який назавжди змінить сприйняття і техніку Олександра, дозволивши створити свій унікальний творчий стиль і нарешті реалізувати те потаємне і невисловлене, що роками наболіло і вимагало реалізму яскравості фарб, декоративності виконання і насиченості сюжетної лінії.
Довгі пошуки себе увінчалися знаменитою картиною «Каруселі» (1906), яка приносить українському художнику золоту медаль на міжнародній виставці в Мюнхені та світову славу, вписати ім’я Мурашко в аннали імпресіонізму нарівні з Клодом Моне та Полем Сезанном.
Талант художника, енергія громадського діяча, майстерність педагога незабаром зробили Олександра Олександровича одним із стовпів київського світу мистецтва, а його картини «Портрет дівчини в червоному капелюсі» та «Сільська родина» звели на Олімп портретистів нової формації.
Зворотнім боком слави, багатства («Каруселі» з виставки одразу вирушила в колекцію Музею образотворчих мистецтв Будапешта) і чіткої суспільної позиції виявилися банальна заздрість та ненависть посередностей, які і стали на думку деяких дослідників причиною його загадкової і страшної смерті.
Адже до сих пір не з’ясовані всі обставини того фатального вечора 14 липня 1919 року, коли Олександр зі своєю дружиною Маргаритою, повертаючись від О.Шустова, були зупинені незнайомим чи-то матросом або солдатом. Пані Мурашко вирушила додому, але так і не дочекалася свого художника – тіло Олександра Олександровича було знайдено наступного ранку в Кмитовому яру.
Передчасно обірване яскраве життя в численних регаліях і званнях Мурашко закінчилося на одній з київських вулиць зрадницьким пострілом в потилицю, але його душа живе і донині в його полотнах, ескізах, начерках і пам’яті відданих шанувальників імпресіонізму світу як одного з генієм свого часу.