Історія

Вдалий похід проти білих хорватів, що жили біля підніжжя Карпат Південної Галичини, київського князя Володимира Великого (960 – 1015) в 992 році став приводом, як свідчать стародавні перекази, до зведення в один день обітної Василівської церкви біля західного кордону княжих володінь на пагорбі над річкою Лугою в місцевості Михайлівці як матеріальне втілення подяки полководця своєму небесному покровителю за перемогу. Непрямим підтвердженням цих даних служать виявлені навколо сучасної її будівлі в достатку залишки цегли роботи того періоду на рожевому цементі та орнаментовані великі кам’яні брили.

Хоча деякі дослідники XIX століття датували її 1194 роком виходячи з напівстертого напису шиферної таблички «допоможи Боже … княже… 6702» вмурованої в північну стіну унікального володимир-волинського храму, не дивлячись на висновки археологічних досліджень В.Б. Антоновича, А.В. Прахова, О. І. Левицького від 1886 року, які зарахували її до творінь зодчих XIII – XIV століть.

Збережені ж історією офіційні документи згадують про церкву святого Василя як про стару і вимагаючу значного ремонту лише 23 квітня 1523 року у зв’язку із задоволенням прохання князя Василя Михайловича Сангушко-Ковельського (- 1558) про патронство над стародавнім храмом з метою відновлення, спадкові права на яке було закріплено грамотою польського короля Сигізмунда I (1467 – 1548).

У 1554 році права щодо опіки, підтримки, облаштування та охорони духовенства найдавнішою володимир-волинської святині були передані князем відомому волинському ревнителю православ’я Петру Богдановичу Загоровському (- 1570), у якого через чотири роки були відняті князями Радзивіллами.

Судова тяжба за патронство між Загорським і Радзивіллами розтягнулася на цілих дванадцять років, але в той час так і не увінчалася успіхом для православ’я. В 1574 році князі Микола, Христофор, Юрій, Альбрехт та Станіслав Радзивілли поступилися Луцькій єпископії в особі Іони Борзобогатого (- 1585) володимирською Василівською церквою разом з селом і замком Фалемичі в обмін на маєток Хорлупи, хоча Володимирські єпископи теж не залишалися осторонь від її проблем, надаючи свою підтримку.

Близько 1600 року Загоровські повернули собі право опіки над святинею, щоб ревно захищати її від посиленого тиску Унії. При цьому номінально храм існував під опікою двох священиків – підтримуваного парафією православного отця Мартіна та уніатського митрополита Іпатія Потія (1541 – 1613), які постійно ворогували між собою.

Всі старання греко-католиків на протязі XVII століття звернути норовливих православних парафіян Василівської церкви Володимир-Волинського в свою віру терпіли невдачі, хоча гоніння і привели до запустіння древніх святих стін, у яких врешті-решт овалився кам’яний звід, що був замінений на дерев’яний. Так що згідно візити від 1695 року храм, як і його дерев’яна дзвіниця поруч, прибував в жалюгідному стані, ще зберігаючи сліди пишних фресок, що колись покривали весь його внутрішній простір.

При цьому на утриманні Василівської парафії перебували церковно-парафіяльне училище, богадільня та шпиталь, які влаштувалися в дерев’яному будинку поруч з церковним комплексом. Вони продовжували свою діяльність протягом усього XVIII століття, а 9 лютого 1828 року сталася велике нещастя – грандіозна пожежа спопелила їхню домівку вщент.

В Московській державі, що анексувала українську Волинь за підсумками розпаду Речі Посполитої, православна релігія офіційно була поставлена на державну службу, так що опіка над володимир-волинської святинею перейшла до казенної єпархії, завдяки чому в 1844 році були виділені п’ять тисяч рублів на її відновлення. Саме в ході тієї реконструкції до західної частини ротонди була прибудована одноярусна дзвіниця, а церковний цвинтар – обнесений парканом.

Не дивлячись на своє давнє коріння, згідно з документами від 1859 року Василівський значився як приписний до місцевої Введенської церкви аж до знищення останньої пожежею 1859 року, після якої древній храм повернув собі парафіяльний статус. Це дозволило в 1887 році створити при ньому Свято-Володимирське братство по опіці храмовою спадщиною Волині.

На зорі ХХ століття московське православне духовенство, бажаючи підкреслити приналежність святині до своєї конфесії організувало перебудову завершення володимирської Василівської церкви в псевдо-руському стилі за проектом архітектора М.І. Козлова, що назавжди змінила її вигляд.

Перша світова війна, як і недовгий період польського панування пощадили древню реліквію, на відміну від червоних рад, що окупували українську Волинь в 1944-ому і почали антирелігійні гоніння.

Українська незалежність повернула своїм громадянам духовну складову цього світу, дозволивши Василівській церкві знову засяяти всіма гранями своєї унікальної краси, яка була зведена в ранг пам’ятника архітектури державного значення. Так що з кожним роком парафія шириться, а паломництво до стародавніх стін стає одним з неодмінних ритуалів для православних вірян краю.

Архитектура

Октоконха стародавнього храму з одноярусною дзвіницею над бабинцем і ганком із заходу являє собою унікальний витвір стародавнього волинського храмової-оборонного зодчества княжих часів, півтораметрові стіни якого складені з цегли на цементному розчині.

Унікальна восьміконховая архітектура церкви доповнена вузькими витягнутими арками віконних прорізів, двома круглими вікнами з різними плетінням вівтарної частини, складнопрофільним карнизом, контрфорсами, архівольтовим порталом ніші з ликом святого Василя на парних колонах північній частині, кокошниками барабанів цибулинних завершень, грушами спарених арок дзвіниці, колонами ганку під високим трикутним дахом.

Додаткова інформація

Адреса: Україна, Волинська обл., м. Володимир-Волинський, вул. Василівська, 28.

Як дістатися

Автотранспортом по трасах Н22 (Устюг – Луцьк – Рівне) або Р15 (Ковель -Турійськ, Володимир-Волинський – Нововолинськ – Червоноград – Великі Мости – Жовква) або Т0302 (Піща – Шацьк – Любомль – Володимир-Волинський – Павлова – Горохів – Берестечко – Козин – Кременець). У місті вул. Луцька – вул. Василівська, на повороті якої розташований однойменний останній храм.

Міжміським транспортом з Луцька або Ковеля до авто / залізничного вокзалів Володимир-Волинського, а потім в центр міста (орієнтир – вул. Василівська, в сусідньому кварталі з автовокзалом, по якій прямувати до храму святого Василя).