Історія
Перші німецькі поселенці з’явилися на Волині ще в XI століття – вихідці з Відня, Регенсбурга, Любека, Мейнцу ведені комерційними інтересами, матримоніальними планами або військово-політичними союзами поступово осідали на північно-західних землях київського князівства. За знаттю і воїнами в багаті міста потягнулися і ремісники, активно залучені для будівництва та поліпшення інфраструктури зі збереженням для них ряду магдебурзьких привілеїв.
Настільки лояльна внутрішня політика галицько-волинських князів, включаючи Данила Романовича (1201 – 1264), по відношенню до німецьких поселенцям привела до появи у великих містах і невеликих містечках німецьких колоній, які звичайно ж принесли з собою свої традиції, культуру і релігію. І хоча зміцнення позицій німецької спільноти на волинських теренах тривало протягом чотирьох століть, Люблінська унія 1569 року і посилення польської диктатури на українській землі різко знизило чисельність колоній і, як наслідок, нівелювало їх роль в міському суспільному житті.
Приблизно в той же час (середина XVI століття) на західноукраїнських землях серед небагатьох німецьких колоністів на противагу жорсткого католицизму Речі Посполитої починає поширюватися вчення Мартіна Лютера (1483 – 1546).
Друга хвиля німецького переселення пов’язана вже останньою чвертю XVIII століття і пошуками нових шляхів наповнення свого особистого фінансового джерела вмираючого польського королівства – магнати залучали закордонних експертів для будівництва на своїй землі різних мануфактур: менонітська колонія порцелянових справ майстрів поруч з Холмом (1782), перша волинська кірха в містечку Корець для німецьких колоністів, що прибули на запрошення князя Чарторийського (1783), голландське поселення Скерневські (Свержєвські) Голендри у Володимирському повіті (кінець XVIII).
Але масовий характер еміграція все ж набуває в останній чверті XIX століття після скасування в Московії кріпосного права, так що станом на 1884 рік німці Володимирського повіту становили понад дев’ять відсотків населення і з кожним роком їхня чисельність збільшувалася. Тоді ж з Рожищинської лютеранської (як основна релігія колоністів) парафії були виділені дві нові – Володимир-Волинська (1891) і Луцька (1899), а також зведені євангелістські кірхи як консолідуючий фактор національної спільноти.
У Володимир-Волинському лютеранській кам’яний храм з будинком причту був побудований на кошти та силами місцевої німецької громади з дозволу Міністерства внутрішніх справ Російської імперії в 1890-ому році, щоб очолити релігійне життя повіту і вже через десятиліття об’єднати під своїм крилом вісімнадцять дерев’яних кірх та молитовних будинків округи.
Щасливо переживши в своєму первісному статусі центру Володимирській лютеранської громади Першу світову війну, зміну підданства на польське і руйнівні бойові дії другої глобальної війни ХХ століття, після анексії Волині червоними радами кірху, в числі інших духовних осередків всіх релігій і конфесій, було закрито, щоб в 1944 році бути пристосованою новою атеїстичною владою під сховище хімічних речовин.
Через шість років років радянська влада все ж отямилась і передала зручну будівлю колишнього храму в центрі Володимир-Волинського добровільному товариству сприяння армії, авіації та флоту, що переобладнало його під спортивний зал.
З розвалом централізованої системи ідейно-політичного управління з Москви і ДТСААФу, як однієї з структурної складової її влади, на початку 1990-х на короткий термін колишня кірха стала молодіжним культурно-розважальним центром з кінозалом і танцмайданчиком, поки права на будинок не пред’явила місцева католицька громада.
В кінці ХХ століття лютеранський комплекс було передано під опіку братів василіан з ім’ям на честь святого уродженця Володимира Йосафата Кунцевича, під проводом яких в частково реставрованому будинку незабаром відновилися богослужіння, але вже за римо-католицьким обрядом. У причтовому ж будинку влаштувався василіанський монастир. Вони існують тут і донині, дбайливо зберігаючи одну з небагатьох українських перлин євангелістської храмової архітектури.
Архітектура
Характерна за своєю конструкцією володимир-волинська кірха являє собою однонавову цегляну прямокутну (30м х 10м) будову з п’ятигранною апсидою і двома симетричними бічними квадратними приосадкуватими різницями, які виступають за основну площину стін, а також високою двоярусною дзвіницею над нартексом.
При основний аскетичності лютеранської храмової архітектури шатрова покрівля з щипцями і круглими нішами дзвіниці, високі кілеподібні і аркові віконні прорізи зі шропсамі, коробові арки ризниць, членуючі площину стін лопатки, арковий портал з хрестом центрального входу і декоративний карниз виконаний методом фігурної кладки створюють той самобутній євангелістський образ, який не дає сплутати його храм з представниками інших конфесій християнства.
Додаткова інформація
Адреса: Україна, Волинська обл., м. Володимир-Волинський, вул. Ковельська, 47.
Як дістатися
Автотранспортом по трасах Н22 (Устюг – Луцьк – Рівне) або Р15 (Ковель -Турійськ, Володимир-Волинський – Нововолинськ – Червоноград – Великі Мости – Жовква) або Т0302 (Піща – Шацьк – Любомль – Володимир-Волинський – Павлова – Горохів – Берестечко – Козин – Кременець). По місту: вул. Луцька (Данила Галицького / Устилузька) – вул. Ковельська, на перетині якої з вул. Сагайдачного знаходиться лютеранська кірха.
Міжміським транспортом з Луцька або Ковеля до авто / залізничного вокзалів Володимир-Волинського, а потім громадським транспортом, які прямують у північному напрямку до зупинки «Храм святого Йосафата».