Історія

Коли купка братів ордену кармелітів босих вперше ступила за кам’яні львівські стіни в 1613 році у них за душею не було і гроша, але сила віри, молитви і праці невдовзі явила на світ божий їхній невеликий дерев’яний монастир з храмом в передмісті на березі Полтви.

Через трохи менше ніж два десятки років у чернечої братії накопичилося достатньо коштів для купівлі у Яна Кщоновича пагорба з зовнішнього боку східної стіни міської оборони, а ще через три (1634) – на новому місці завдяки раніше підписаній фундації князя Олександра Заславського з Острога (1577 – 1629) і пожертвам багатьох інших небайдужих, до числа яких входив і польський король Владислав IV Ваза (1595 – 1648), почалося будівництво кам’яного монастиря кармелітів босих за проектом Яна Покори (- 1645).

Потужні стіни монастиря, які крім духовної складової були покликані стати додатковою лінією захисту міських укріплень Львова зі сходу в той час, як південне передмістя захищала антологічна бернардинська твердиня, зводилися лише вісім років, і вже 6 вересня 1642 року кармеліти босі святкували своє новосілля. При цьому їх головна святиня – костел – все ще перебував на стадії будівництва і був освячений лише п’ять років по тому.

А вже через рік твердиня під прапором хреста була вперше захоплена козацькими військами Богдана Хмельницького (1596 – 1657) під час визвольної війни 1648 – 1657 років, під час якої келійні корпуси і сам храм зазнали значних пошкоджень. Однак, це не завадило їм витримати турецьку облогу 1672-го.

Після всіх цих подій для швидкості повідомлення монастиря з середмістям на вимогу братії в західній міській фортечній стіни була пробита «Босяцька» хвіртка, що стала великою стратегічною помилкою і причиною захоплення Львова військами короля Карла XII (1682 – 1718) 4 вересня 1704 року, коли без підтримки основних сил передові шведські загони увірвалися в місто через цю саму хвіртку.

У першій половині XVIII століття храм і обитель кармелітів босих інтенсивно реставруються і облагороджуються: так в 1717 році у костелу з’явилися нові склепіння, в період з 1731 по 1732 його внутрішні стіни прикрасив мальовничий розпис талановитого італійського художника Джузеппе Педретті (1694 – 1770) і його учня Бенедиктина Мазуркевича, а ще через кілька років – тут з’явилися дванадцять бічних вівтарів.

Ось тільки в рамках масштабної церковної реформи 1781 року орден кармелітів босих був визнаний неугодним новій (після першого поділу Речі Посполитої 1772 року) австрійській владі і вигнаний зі Львова. На його місце в 1784-му прийшли брати-реформатори старого статуту, які через п’ять років поступилися його кармелітам взутим, переведеним з Галицького передмістя.

За півтора століття володіння комплексом ордену конвентуалів, кляштор не тільки підтримувався в гідному стані завдяки численним реконструкціям, а й храм зазнав значних змін свого зовнішнього вигляду – в 1835 – 1839 роках з боків його центрального фасаду були закладені симетричні вежі за проектом архітектора Алоїза Вондрашки. Правда, гідне завершення робота по їх спорудженню знайшла лише в 1906 році, коли під час реставрації під керівництвом львів’янина Владислава Галицького (1850 – 1939) були закінчені верхні яруси і покрівля.

Спокійне, розмірене життя монастиря в одну мить було обірване безжальною рукою войовничого атеїзму країни рад яка після закінчення Другої світової запанувала на галицьких землях – в 1945 році обитель була розпущена (богослужіння тривали ще рік), братія перебралась до Кракова, а будівлі були віддані спочатку під житло залишеним без даху над головою в ході бойових дій (пізніше – використовувалися під склади).

Лише вітер змін на зорі 1990-х, коли впали адміністративні перепони для ведення церковної діяльності, в колишній кармелітський костел (нині церква Архістратига Михайла) повернувся Святий Дух, а в монастирські келії – брати Студитського уставу Української греко-католицької церкви, які в найкоротші терміни провели адаптацію храму під вимоги східного обряду (однорядний іконостас) і поступово повертають комплексу в серці старовинного Львова колишню пишність, прихистивши під своїм крилом музей історії УГКЦ і видавництво «Світчадо».

Архітектура

Монастирський комплекс на Княжих валах нині являє собою витягнутий з заходу на схід оборонний периметр, західну частину якого вінчає церква Архістратига Михайла, колишня напільна – знаходиться під захистом прибудованих до нього фортечних стін кляштора з квадратним внутрішнім двором, а до південної частини храму примикає внутрішній двір з келійним корпусом.

Сам колишній костел босих кармелітів – тринавовий безапсидний храм з двома симетричними прибудованими до центрального фасаду, що нині виходить на вулицю Винниченка, триярусними вежами в стилі бароко. Вертикальне членування його фасадів забезпечується раскрепованими пілястрами доричного ордера, горизонтальне – карнизами складного профілю, а направлення вгору – високий шпиль трикутного фронтону і витончені завершення веж з вазонами по кутах.

Двоповерхові позбавлені архітектурних надмірностей келійні корпуса під мансардним дахом з двома дворами (один внутрішній) мають коридорне планування з двостороннім розташуванням кімнат.

Пам’ятки

Зі збережених до наших днів родзинок церкви святого Михайла служать фрески Дж. Педретті і Б. Мазуркевича зі сценами зі Святого Письма (1731 – 1732), вівтар рожевого і чорного мармуру в пресвітері (тампетта), а також відновлена «П’єта» на опорі лівого нефа кисті придворного художника Собеського – Альтамончі.

Додаткова інформація

Адреса: Україна, Львівська обл., м. Львів, вул. Винниченка, 22.

Як дістатися

Автотранспортом по трасах М06 (Е471) (Київ – Житомир – Новоград-Волинський – Львів – Стрий) / М09 (Е372) (Рава-Руська – Жовква – Львів) / М12 (Тернопіль – Львів) / М11 (Перемишль – Городок – Львів) / М10 (Радимно – Яворів – Новояворівське – Львів). Далі по об’їзній прямувати до вул. Личаківській, з якої повернути на вул. Володимира Винниченка. У центральній частині останньої розташований колишній монастир кармелітів босих.

Міжміським транспортом до залізничного вокзалу Львова, а потім вулицями Замкова – Володимира Винниченка до церкви Архістратига Михайла.