Місце смерті, місто кари

Варварські європейські середньовічні традиції публічних екзекуцій не обійшли стороною прекрасний український Львів. Те страшне місце, де винні і без провини покарані, в аурі легенд, що холонуть душу своїми подробицями, з легкої руки різноголосих гідів стало об’єктом пильної уваги численних туристів. Правда зараз про його сумну історію пам’ятає лише бруківка Ринковій площі, як і про мірну кам’яну балію встановлену майже поруч в 1598 році (в той час кожен європейський місто мало свої еталони мір ваги, довжини і об’єму).

А колись це знайоме кожному городянину місце з поганою славою, не тільки було відзначено масивним квадратним спочатку дерев’яним, а потім кам’яним стовпом ганьби з вмуровані металевими кільцями, але і увінчано лякаючи-реалістичною скульптурою богині правосуддя Феміди та її зброї земної – ката, спиною до спини в своїй нещадності до порушення закону. У місцевих за ним закріпилася назва “Praugier”.

І хоча цей стовп біля західного фасаду ратуші призначався для покарання всіх злочинців, але головними його жертвами були імениті політичні в’язні, які з високо піднятою головою йшли на муки і встановлюється поруч з ним ешафот заради своїх переконань, честі і совісті, що розходилися з офіційною політикою тієї влади, якій на той момент часу підпорядковувався Львів. Може бути саме карою небес було руйнування його під час падіння ратушної вежі в 1826-ому. Але до тої доленосної події історія Praugier рясніла знаменитими іменами…

Однією з перших гучних смертей у львівського стовпа ганьби була прилюдна страта молдавських союзників Львівської Русі – воєводи Степана Томша з двома соратниками в 1764 році, після чого його тлінне тіло було перенесено і поховано в Онуфріївському монастирі.

Тут же під сокирою львівського ката впала голова славного українського козацького отамана, молдавського господаря Івана Підкови 16 червня 1578-ого, якого польський король Стефан Баторія підступно захопив під час мирного візиту і, не дивлячись на опір сейму, засудив до смерті за наказом турецького султана Мурада III.

Історія на завжди зберегла його горді слова: “Я знаю одне: я завжди боровся мужньо як чесний лицар проти ворогів християнства і завжди діяв для добра і користі своєї Батьківщини, і було у мене єдине бажання — бути їй опорою і захистом…”, а небо відповіло на несправедливість обваленням покрівлі ратуші в ту мить, коли душа покинула тіло українського героя. Братчики Ставропігійського товариства на руках віднесли його до Успенського храму, щоб в назавжди укрити покривалом з троянд і гербовим щитом.

Не заплямив своєї честі йдучи на смерть молдавський воєвода Янкул Сасул, що розділив долю свого попередника при схожих обставинах і участі в його долі злого генія турецького султанату – в шовкових ризах він сам віддав катові свій меч, під який поклав голову 28 вересня 1582-ого. Це були тільки перші жертви середньовічного львівського політичного вівтаря.

Було на львівській Ринковій площі ще одне місце екзекуцій, але вже не з такою сумною історією – в стіну однієї з кам’яниць у 1594 році вмурували важкий ланцюг з металевим обручем на кінці, в який заковували на час виправлення сварливих місцевих мешканок – так навчали панянок ввічливості і хороших манер, заради миру і спокою Галичини.

23-04-2018 Виктория Шовчко

Обговорити статтю в спільноті

Коментування цієї статті закрите.