Московські зазіхання на історію Київської Русі русько-українське коріння при відсутності історичних передумов з монголо-мокшанським минулим в анамнезі, починаючи зі свого заснування в XVI столітті, в усі часи мало державне значення. В створення міфу були залучені всі представники влади при активній підтримці московських попів аж до останньої глухої парафії (поділ релігійної та світської влади був відсутній і відсутній в державі як такий). На це до тепер не шкодували ані сил, ані коштів.
Особливо грандіозного розмаху ця тенденція сягла за царя Петра I – аж до перейменування держави і переписування документальних історичних джерел для підтвердження своєї хіті на українську незалежність. Але свою неспроможність “великороси”, як вони самі себе називали, по відношенню до України та українців відчували завжди.
Цьому кращим підтвердженням служить не тільки вся новітня історія міждержавних відносин, але і дрібні деталі окремих випадків. Одним з яскравих прикладів є історія Золочівського замку, який під час театру бойових дій Північної війни 1700 – 1721 років став на недовгий період часу, за свідченням легенди, резиденцією того самого московського царя.
Проста, раціональна і ефективна фортифікаційна архітектура невеликого замку в українській глибинці так вразила Пера I, що зараз її сліди деякі дослідники простежують в плануванні, рівні захисних споруд і стилістичному оформленні гордості татарської Московської імперії – Петропавловській фортеці.
А ще знаменитий Петродворец, який за задумом царя повинен був стати символом європейськості Росії, а на ділі вийшов ще одним наслідуванням західу у поєднанні з варварської розкоші без урахування гармонійної естетики, доцільності і затишку (що визнавав сам цар ночуючи в маленькому будиночку по сусідству). Навіть там вчуваються риси запозичення ідеї з золочівського парку – знамениті амури фонтану змальовані саме з українського прототипу, хоча самі “великороси” цього ніколи не визнають.