Велична Острозька твердиня, як символ одного з найосвіченіших родів в середньовічній історії України та запорука їхньої недоторканності перед обличчям існування під владою окупаційного держави в епоху воєн і постійних домагань чужинців на рідну землю.
Звичайно ж настільки могутня фортеця з високими вежами і товстими стінами в якості самостійного вузла оборони могла витримувати якийсь час штурми та облоги, але у зв’язку зі стратегічним значенням мав існувати ще й запасний план на випадок, якщо сподівання захисників не виправдаються. Сучасні історики практично на сто відсотків переконані, що їм був підземний тунель довжиною чотири кілометри до Свято-Троїцького Межиріцького чоловічого монастиря.
Однак таємниця, довірена обмеженому колу осіб в XV столітті, загубилася у віках. А вже через триста років починаються постійні спроби розгадати її. Причому найбільш наполегливими на цьому шляху були єзуїтські ченці, яких крім примарної надії на легендарні князівські скарби більше цікавило комерційне використання стратегічного об’єкта.
Ось тільки підземний тунель між Острогом та Межирічом, не дивлячись на фактично відкриті входи, ніяк не хотів відкривати свої секрети – кілька разів на його дослідження відправлялися зваблені багатими єзуїтськими обіцянками сміливці з місцевих і самі брати з більш молодих, але жоден з них не повернувся з чорної прірви.
Як розповідають місцеві страшні легенди останньою надією ченців став засуджений на смерть злодюжка, якому пообіцяли життя за розгадку таємниці острозького підземного ходу. Перш ніж опускати дослідника не за своєї волі в пащу невідомості домовилися, що він один раз смикне мотузку, якщо щось трапиться, два – при переході на новий рівень, три – сигнал до повернення назад.
Почався довгий спуск до внизу. Шість рівнів нарахували єзуїти нагорі, перш ніж мотузка відчайдушно засмикалася в їхніх руках. Брати спішно почали піднімати страждальця на поверхню земну, але замість юного особи з чорної імли на них з широко відкритими очима виплило обличча сивого старця. Від жаху той злодюжка так до кінця свого життя і не відкрив нікому таємницю побаченого в тунелі.
Після страшної звістки, що в одну мить облетіла округу, за наполяганням місцевих жителів входи до замкового підземелля намагалися замурувати, але врешті вони так і залишилися недоторканними в очікуванні своїх дослідників другого тисячоліття.