Історія
Коли волею долі і Великого князя Вітовта (1350 – 1430) селище на березі Вилії всього в декількох верстах від Острога опинилася в руках Федіра князя Острозького (1360 – 1437) (підтверджує грамота від 3 липня 1396 роки) мабуть ніхто і передбачити не міг, що в недалекому часі воно перетвориться не лише на головного південно-західного захисника підступів до стародавнього міста, але і стане великим православним центром.
І хоча за припущеннями православної церкви кляштор в Межирічі було закладено монахами Києво-Печерської лаври ще десь після 1240-ого (згадка в літописі як безіменного біля Острога), офіційним його засновником вважається Іван Васильович Острозький (1427 – 1465), який в 1453 – 1460 роках на місці більш ранньої дерев’яної Троїцької церкви в центрі палісаду звів укріплений комплекс з кам’яно-цегляним храмом.
Підставою для припущення, що саме Іван, а не його батько Василь Острозький (- 1461), був його будівничим при відсутності наявних документів грунтується на факті заснування ним же Дерманського жіночого монастиря, підкріплені відомостями про пожежу дерев’яного межиріцького храму в середині XV століття, схожість проекту з острозьким Богоявленським собором того ж часу споруди та яру православну позицію першого.
Його син Костянтин (1460-1530) не тільки всіляко підтримував і оберігав обитель між Вилією і Збитенкою, але і виділив їй додаткове фінансування фундаційнним актом від 12 березня 1523 року.
Потім Межиріч стане офіційною резиденцією Януша Острозького (1554 — 1620), який вступив в право власності в 1603-ому, після отримання з рук Сигізмунда III Ваза (1566 – 1632) Магдебурзького права, що передріче місту і його святині забезпечене майбутнє – остання вже через рік зробить перший крок на шлях свого повного перетворення під час розпочатої новим господарем грандіозної реконструкції не тільки Троїцького храму, але і всіх оборонних споруд в камені, перетворившись в 1610-ому на грізну фортецю.
На цьому щедрі хазяйські дари улюбленому дітищу не вичерпалися, і вже 28 червня 1612 року князь Острозький відпише йому додаткові земельні наділи на березі річки Вілії з садами і пасікою, а також десятину з семи своїх маєтків. Але самим щедрим даром стала справжня свобода від хазяйської руки шляхом передачі в тому ж році монастиря з усім майном і привілеями францисканському ордену католицької церкви в особі єпископа Казимира Пісковського.
Так релігійні переконання діда через два покоління були по-блюзнірськи потоптані правнуком Івана – Янушем, який не тільки змінив вірі предків, а й порушив клятву батькові дотримуватися принципів віротерпимості і толерантності до наявних святинь на території своєї частини родової спадщини.
Важкі роки бойових дій українсько-польської війни 1648 – 1657 років для Межиріча як південно-західного оплоту оборони Острога стали справжнім випробуванням, коли вже в перший рік місто було зайняте козаками, яких безуспішно намагалися вибити сім польських загонів господаря міста Домініка Заславського (1616 – 1656). В результаті крім бойових ушкоджень почалися масштабні пожежі, які знищили і Троїцький монастир, і хазяйську резиденцію. На наступний рік – новий штурм і нові руйнування.
Після тих страшних подій селище по суті назавжди втратило свій міський статус, а за аналогічними проблемами своїх братів по нещастю загубилися і труднощі відновлення францисканського кляштору, який на початку XVIII століття перебував в жалюгідному стані, а почав відновлюватися лише в середини століття.
Протягом двох століть Межиріч змінить безліч господарів, але його головна святиня так і лишиться католицькою. Обласкана увагою вона змогла до середини XIX століття накопичити в реєстрі майна величезні багатства (тільки бібліотека налічувала тисячу дев’ятсот книг), які мало не забрав полум’я 14 листопада 1854-ого (тоді постраждали церковні куполи, святі образи, перекриття та дерев’яні споруди комплексу).
Польське повстання 1863 року стало для Російської імперії, яка захопила владу на українській землі після Третього поділу Речі Посполитої номінальним приводом до посилення релігійної політики і ліквідації практично всіх католицьких монастирів на своїй території. Так межиріцька Троїцька обитель через три з половиною століття повернулася в лоно православ’я.
Осиротілий-було після вигнання францисканців храм прийняв Костянтин Червінський, освятивши 13 листопада 1866-ого головний престол на честь Святої Трійці (пізніше були хрещені бічні – архістратига Михаїла та апостолів Петра і Павла). Найбільша уціліла в Острозькому окрузі церква стала парафіяльною, її ікони і образи були перемальовані, вівтарі розібрані, внутрішнє оздоблення змінено, а майно – відписане імперській скарбниці.
На таких умовах храм не тільки благополучно продовжив своє існування, але і взяв під свою опіку місцеву розташововану в сільській хаті школу, в якій навчалося до трьох десятків місцевих дітей.
Після Першої світової в умовах польської республіки Межиріч став прикордонним містечком з особливими умовами допуску, що значно скоротило його торгової-економічний розвиток і знизив фінансування православної обителі без заїжджих прочан, хоча у отця Стефана Рихлицького знайшлись-таки кошти для початку в 1925 році масштабної реконструкції церкви для знищення її католицької архітектурної суті при постійному тиску судової тяганини з католиками за комплекс (тривала до 1934 року).
У роки Другої світової, змінивши кілька настоятелів, Троїцький монастир у Межирічі кілька разів потрапляв в саме пекло війни (останній раз був розстріляний артилерією червоної армії в 1943-ому), а його стіни послідовно служили притулком для мадярів, куреня УПА, радянських військ.
Всі спроби комуністичного атеїзму закрити цю сільську парафію розбилися об завзятість і стійкість однієї людини – батька Володимира Бобровицького (- 1981), невпинними турботами довжиною в п’ятдесят років якого притулок православ’я не тільки продовжував діяти, а й був капітально професійно відреставрований в 1967 – 1971 роках Львівською філією міжобласного науково-дослідного реставраційного центру.
Незалежність України від радянського гніту стала звільненням і для Свято-Троїцького монастирського комплексу: в 1991-му парафіяльний храм знову став монастирським, а вже 16 серпня тут прийняли постриг перші його брати. Потім будуть заселення другого келійного корпусу (1992), відкриття духовно-пастирської училища (1994), реставраційно-відновлювальні роботи (1999) і розпис внутрішнього інтер’єру храму (2007). Так що зараз в оновлених стінах духовні нащадки тих, хто багато століть назад першими відкрили жителям Острожчини слово Боже, продовжують нести в народ іскру віри і добра.
Архітектура
Чотирикутний оборонний периметр площею в 1,2га з дозорними вежами по кутах в Межирічі зберігає за своїми стінами спокій монастирського комплексу, що складається з розсипу перлин (двох келійних корпусів, вежі-дзвіниці, південної і північної господарських будівель) та головного діаманта – Троїцького храму в центрі. Всі споруди виконані з цегли і пісковику.
Троїцька церква тринавова триапсидна шестистовпна має хрестово-купольне планування з п’ятьма главами на високих восьмигранних зовні і круглих всередині світлових барабанах, контрфорси, що піднімаються практично до рівня головного обсягу, та два симетричних келійних корпуси з боків. Її суворий вигляд крім рустованих кутових пілястр пом’якшують аркатура на кронштейнах над центральним входом, декоративні ніші головного фасаду, круглі вікна-троянди, профільований лобовій карниз, неширокий оперізуючий фриз, бойової парапет, вікна з перемичками пологих і коробових арок, а також зімкнуті покрівлі бань.
Внутрішній інтер’єр храму розділений шістьма квадратними в перерізі колонами витягнут по осі схід-захід. Перенесення ваги куполів вирішене системою арок і парусів, а їх відмітною декоративною деталлю є плетений орнамент, виконаний в техніці сграфіто. Апсиди та нартекс вінчають нервюрні склепіння, а віконні ніші прикрашені витонченими вітражами.
Примиканні до Троїцької церкви з півночі та півдня крила двоповерхових клейних корпусів посилені по зовнішніх кутах круглими в плані триярусними вежами під шатровим дахом. Оборонний характер їхньої побудови, не дивлячись на витончені аркові і трикутні сандрики на різьблених консолях, білокам’яні лиштви і аркові декоровані каннелірованими пілястрами портали входів з маскартонамі, розетками та тригліфами, видає маленький розмір вікон, що повторює контур баштових бійниць.
Реєстр їх внутрішнього оздоблення очолюють дві великі зали в кожному під зірчастими склепіннями з розетками та нервюрами, а завершують – келії другого поверху під хрестовими склепіннями.
Перші два яруси монастирської триярусній дзвінниці, яка раніше також виконувала роль надбрамного корпусу з’єднуючись з храмом критою галереєю, мають єдиний прямокутний в плані обсяг з трьома членуваннями, а верхній квадратний – вінчає шатровий дах зі складним заломом. Характерною рисою споруди служить важкий антаблемент з складнопрофільним карнизом, витягнуті арки верхнього ярусу і кутові пілястри з перехопленням.
Прямокутний в плані одноповерховий з глибокими підвалами південно-східний господарський корпус декоровано глухою аркадою, а його кути, віконні та дверні прорізи підкреслює білокам’яний руст.
Фортечний периметр захищає цегляна потинькована стіна завтовшки 1,5м і висотою до 8м, яку вінчають черговані зубці «ластівчин хвіст» і «півколо» над в’яззю широкого фриза. Його вежі – двоярусні правильні шестигранники, прикрашені аттиком з парними круглими бійницями на кожній, пілястрами білокам’яного русту, фризом з декором в техніці сграфіто, ключовидними бійницями і фігурними зубцями, що створюють ілюзію корони.
Додаткова інформація
Адреса: Україна, Рівненська обл., с. Межиріч.
Офіційний сайт: http://mezhyrich-mon.com.ua
Посилання
- Легенди. Страшна мить між юністю і старістю
Як дістатися
Автотранспортом по трасі Р26 (Острог – Радивилів). У Межирічі по головній в центр старого міста, де розташований Троїцький монастир.
Громадським транспортом з Острога / Рівне до межиріцької сільради, а потім на схід три квартали до храмового комплексу.