Почесний громадянин молодої чорноморської перлини, в тому числі з рук якого в міський бюджет надходили чималі податкові кошти в якості директора Державного комерційного банку, думського скарбника і власника одного з найбільших торгівельних домів часів правління де Ланжерона. Крім того Михайло Антонович Крамарьов вносив свою посильну лепту в благодійні починання Одеси як попечитель міської лікарні.
Поява цього поважного пана обрядженого в рване лахміття на зап’ятках пишної карети якогось поважного пана шокувало все місцеве суспільство. Втім таємниця показового ганебного променаду двічі уздовж Дерибасівській незабаром розкрилася – почесний громадянин Одеси виявився збіглим кріпаком графа Шереметьєва, який завдяки своїй комерційній жилці і якісь дещиці вдачі зміг пробитися в цьому житті.
Нещаслива зірка привела графа Шереметьєва у справах міністерства закордонних справ до нового південного порту десь на початку 1820-х, де на одному зі світських раутів він упізнав в поважному міщанині свого збіглого кріпака і одразу зажадав відновлення своїх законних прав на Крамарьова як своє майно у генерал-губернатора Бессарабії Ланжерона. Однак столичний граф не врахував стійкість управителя новозавойовуваної російської губернії – Олександр Федорович відповів відмовою, хоча і закликав сторони розійтися миром.
З явно хазяйською свободою прогулювався Шереметьєв будинком свого колишнього кріпака, поки в невеликому кабінеті Крамарьова його погляд не зупинився на великому сейфі. Жадібна натура захотіла дізнатися яких скарбів нажив його колишній раб. Яке ж було здивування столичного вельможі, коли в сейфі за пудовим замком він побачив лише старе рване лахміття, в якому Михайло Антонович біг від нього.
Дрібна душа Шереметьєва, який розумів неможливість переломити опору верховної одеської влади на свою користь, вимагала сатисфакції – він погодився дати Крамарьову вільну в обмін на променад останнього в тому самому рабському вбранні головною вулицею міста, яке подарувало йому свободу, на зап’ятках панського екіпажу в якості лакею.
Променад був здійснений. Офіційна вільна – отримана. Але удар по гордості Крамарьова був настільки сильний, що купець першої гільдії зліг в неясній лихоманці і незабаром помер. Тільки душа раба по народженню, котрий відвоював свою свободу, могла згоріти від сорому за кайдани, хоча одеських міщан з таким минулим в місті було в надлишки і до честі місцевої влади варто сказати, що вона всіма правдами і неправдами намагалася захистити своїх підданих.