Коли руками українських поселенців лінія розмежування між Московією і Кримським ханством фактично відсунулася на азовське узбережжя за Дике Поле імперія двоголового орла кинула чималі сили і засоби для її утримання на поточному рівні, для чого вздовж за новітніми фортифікаційними технологіями в рекордні строки було зведено сім фортець Дніпровської лінії. Однією з них була Олександрівська в районі Хортиці.
Доля останньої дещо відрізнялася від інших в першу чергу тривалими термінами будівництва, що було викликано в першу чергу зміщенням місця будівництва на кілька кілометрів від Мокрої Московки до Сухої. Так що добре укріплена п’ятнадцятикутна зірка площею в сто тридцять гектар з чотирма цитаделями, казематами, п’ятьма казармами, цейхгаузами, церквою Георгія Переможця та глибокими ровами по периметру була закінчена лише через п’ять років після офіційної дати початку будівництва в 1770-ому.
Головною загадкою для всіх істориків в цьому питанні залишається ім’я реальної персони, на честь якої був названий Олександрівський форт. Згідно трьох основних версій на цю роль претендують три неординарних особистості катеринських часів: Олександр Олексійович Вяземський і два Олександри Михайловичів Голіциних, хоча в перспективі ще присутній один з православних святих, ім’я якого значилося в святках церковного календаря першої половини 1770 року.
Так всі троє з претендентів, віце-канцлера Колегії іноземних справ, генерал-прокурор і генерал-фельдмаршал, працювали в Раді з вироблення плану будівництва Дніпровської оборонної лінії, грали видатні ролі на політичній арені країни і користувалися особистою симпатією імператриці. Тому аргументація на користь кожного має свої підстави, але досі жодна з них не має документальних підтверджень крім семантичної подібності з їхнім спільним ім’ям.
Ще в період будівництва Олександрівської фортеці її передмістя біля Мокрої Московки почало забудовуватися робочим людом, каторжниками, відставними солдатами, торговцями, так що навіть після втрати офіційного статусу прикордонного оборонного пункту в 1800 році вона не втратила своєї актуальності, перетворившись поступово з невеликого посада (статус з 1785-ого) на повітове місто двома десятиліттями пізніше.
Радянська влада звичайно ж не могла змиритися в імперським назвою одного з індустріальних центрів України, тому в 1921-ому місто за порогами Дніпра перейменували просто на Запоріжжя, а з будівництвом Дніпро ГЕС (закінчено в 1932-ому) це назва залишилася чи не єдиним нагадуванням про одне з чудес великої української ріки, яке колись служило надійним захистом для вільного козацтва.