Ну кому ще серед хаосу громадянської війни могла прийти в голову божевільна ідея відродження Запорізького козацтва що не божому людині. І чи не людина не обтяжена користю і меркантильними інтересами не побоялася б звернутися за допомогою в святу святих козацьких чеснот – до головного зберігачу історичних реліквій Дмитра Яворницького. Однак історик не повірив в благі наміри колишнього полковника інженерних військ російської імператорської армії і не відіслав необхідні їм запорізькі реліквії.
Однак відсутність матеріальних регалій не зупинила самоназваного отамана – Юхим Божко починає відродження Січі, яка спочатку складалася з піхотного, кінного, артилерійського куренів, за законами XVII століття в 1918-му. Своє бойове хрещення нові козаки прийняли в битві проти повстанців Нестора Махна за Катеринослав, хоч і програли її з огляду на переважаючі сили супротивника.
Рішення отамана наступати на Київ надихнуло козацьке військо, хоча шляхом до столиці їм ще довелося відбиватися від червоних партизанів і загонів отамана Волоха. Постійні збройні сутички відкрили очі запорізькому ватажку на проблеми його недоформованого війська, що стало першопричиною відмови від походу на Київ і відведення війська подалі від театру бойових дій, аж під Балту.
При чому на всьому маршруті походу у війську діяли суворі правила: ніякого відбирання продовольства або цінностей у мирного населення, заборона на самовільні відлучки з табору, азартні ігри та випивку. Усі покарання вимірювалися кількістю ударів канчуками і застосовувалося до всіх чинам. Одяг так само відповідала запорізьким традиціям XVII століття: шаровари, чоботи, жупан під пояс зі стоячим коміром.
Однак не довго тривав козачий відпочинок на біваку – спочатку в окрузі з’явилися червоні партизани, за якими прийшли регулярні частини більшовицької армії. Відступаючі через Румунію в Галичину частини запорожців опинилися якраз вчасно між Тернополем і Волочиськом для надання допомоги затиснутим поляками (захід), червоними (північ) і денікінцями (південь) військам Української народної республіки на чолі з Симоном Петлюрою. Фактично Божко в останню мить врятував залишки української регулярної армії.
І хоча за порятунок козаки отримали вдячну телеграму від Петлюри, Січ вирішено було реформувати, а її отамана усунути від командування. Юхим після відмови від добровільної здачі повноважень був таємно арештований сотником Ніколаєнко і контррозвідником Козиєвим і доставлений на килим до начштабу діючої армії Василю Тютюннику. В результаті збройної сутички між двома командирами Божко був важко поранений в око, від смерті його врятували свої козаки.
При особистій зустрічі з головнокомандувачем від Петлюри пролунали слова: “Бог буде судити хто з нас порушив правду, а зараз знову формуй Січ і рятуй справу”, – на що запорожець зажадав в нагороду після перемоги повернення споконвічних козацьких земель за порогами. Угода була укладена, але так і не була фактично виконана жодною зі сторін, бо наприкінці 1919-ого українська армія фактично була знищена, а в боротьбі за верховенство над залишками повстанців переміг гайдамацький Волох, за наказом якого Божко, як його прямий конкурент в боротьбі за владу, був застрелений уві сні з власної зброї особовим дорученцем козаком Чайковським. Зі смертю божої людини був підписаний вирок незалежності України.