Його родове коріння уходило на багато століть углиб українського православ’я, коли Волинь була княжою і ні про яке католицтво на цій землі мови ще не йшло. При цьому шляхетна та заможна сім’я Братковських навіть в умовах полькою окупації міцно трималася своєї релігії, при цьому якимось дивом примудрившись не втратити своєї ваги в соціально-політичних реаліях католицької країни.
Звичайно вірний спадкоємець сімейних цінностей, Данила Братковський, продовжив в тісній зв’язці з Луцьким православним братством нерівну боротьбу за релігійне рівноправ’я на споконвічних українських землях. Віра його була настільки сильною, що не дивлячись на посилений окатоличення Волині в кінці XVII століття (позбавлення права вступу до цехів, займання посад в магістраті, накладення податкового тягаря на храми і громади), йому разом з групою однодумців вистачило сміливості вимагати від польського Сейму 1699 року свободи віросповідання для православних, але це отримало зворотний ефект – з’явилося кілька постанов, що підсилюють тиск на Грецьку віру.
Усвідомивши марність мирного шляху, Данила Богданович налагоджує тісний зв’язок з козацьким полковником Семеном Палієм, який на той час вів приготування походу проти польської шляхти. На Фастівській раді як самому освіченій йому доручають написати відозву до православних Речі Посполитої із закликом до опору.
Але в долю Братковського втрутився злий рок – його затримав один з патрулів каштеляна Ледуховського під Заславлем переодягненого в селянський одяг і з тим самим полум’яним закликом проти Річи Посполитої, що було прямим доказом участі в повстанні. Це був кінець.
Як мудра людина цей видатний син української землі ще до винесення вироку склав свої останні розпорядження: майно розділив між рідними з окремими сумами для православних церков, тіло просив поховати просив поруч з Братської церквою в Луцьку, замість поминальної трапези роздати гроші нужденним, а дітям наказав не лишати віру предків, за яку він помирає.
Будучи мислителем в тюрмі він встиг проаналізувати все своє життя і знайшов лише один гріх – давно відібрану шкапу у якогось селянина. І тягар цього поганого вчинку був настільки великим, що окремим пунктом заповіту Данила Богданович просить синів розшукати того нещасного і виплатити йому або його спадкоємцям тридцять злотих за відібрану шкапу, а за відсутності їх віддати гроші на помин душимо потерпільця.
А далі будли суд, на якому обвинувачений відмовився від права виправдатися і з високо піднятою головою визнав свою проукраїнську православну позицію, страшне катування на дибі, смертний вирок від 25 листопада 1702 року і жахлива смерть “серед ринку Луцького через ката сім разів мордерсько зістав святий”, що означало почергове відділення частин тіла з відрубуванням голови і тіла на навпіл наприкінці. Але таємниць змови він так і не видав польським гнобителям.