Історія

Витоки її заснування згідно науковим дослідженням губляться десь у часи княжої Київської Русі, коли на волинських землях ще правили Романовичі, Васильковичі, Даниловичі, Гедиміновичи (кінець XIII – початок XIV). Хоча існує припущення про заснування першої православної Покровської церкви Луцька в домонгольський період декількома століттям раніше. Тоді це був, як і всі парафіяльні храми того часу, дерев’яна на цегельному фундаменті споруда біля другій міській лінії оборони.

Пов’язане з масштабною реконструкцією Луцька як столиці новонабутих литовськими князями волинських земель розширення святині відноситься вже до правління Любарта (1300 – 1384) та Вітовта (1350 – 1430), коли вона в числі інших оборонних споруд зазнала значної модернізації після татаро-монгольської навали, ставши невід’ємною частиною другою захисної лінії званої «паркан около места» після завершення вуличного планування старого міста на північ від мосту через річку Глушець. Причому збереглися документальні згадки, що фундатором твердині духу виступав саме останній зі згаданих князів.

Не дивлячись на литовське підданство і наростаючий тиск католицької шляхти, протягом XV століття церква Покрова Пресвятої Богородиці зберігала свої православні релігійні позиції, в число яких входила і спільна з парафією святого Якова опіка над шпиталем для хворих і немічних, заснованим за наказом князя Свидригайло (1370 – 1452) на початку 1430-х.

Люблінська унія 1569-го змінила розстановку сил в новоствореній Речі Посполитої в наслідок офіційного продажу церковних посад, власники яких бачили в них не стільки служіння Богу, скільки засіб швидкої наживи (періодичне закриття святинь з вимогою викупу від парафії).

А початком кінця раннього православного періоду значно постраждалого від пожежі 1583 року Свято-Покровського храму Луцька став Берестейський собор 1596 року, що ввів на українській землі церковну унію – на початку XVII привілей на його володіння з усім майном передали батькові-уніатіві Стефану Пігалевському; і хоча православній громаді тоді вдалося відстояти свою твердиню духу, в 1617-му році вона все ж стала уніатською, втративши своє споконвічне володінне села Німецького на користь архімандрита Жидичинського монастиря.

Новий виток боротьби за православне майбутнє древньої святині почався з очолюванням Луцької єпископської катедри батьком Афанасієм (Пузиною) (- 1650), з яким в найкоротші терміни завдяки своїм зв’язкам не тільки вдалося повернути з унії більшість православних святинь Луцька та округи, а й знайти кошти для реставрації перебуваючої в жалюгідному стані Покровської церкви. Розпочаті в 1635-му році роботи знайшли своє гідне завершення 1 жовтня двома роками пізніше, причому храм був виконаний вже в камені.

Однак після вигнання православного єпископа Гедеона (Святополк-Четвертинського) (- 1690) з земель Речі Посполитої на початку 1680-х уніати знову набули всю повноту влади, забравши в свою власність православні собор Іоана Богослова і церкву Покрова Пресвятої Богородиці, а всіх їх раніше отримані фундуши (земельні наділи і грошові асигнування) переписані на користь Жидачівського монастиря, куди була перенесена з замку Луцька уніатська капітула.

Наприкінці ж існування Речі Посполитої (кінець XVIII століття) древня православна твердиня духу під греко-католицьким прапором була доведена до жебрацького стану і зовсім втратила самостійність, перебуваючи в підпорядкуванні місцевого Братського василіанського монастиря.

Притч разом з церквою Покрова Богородиці єдиний в Луцьку прийняв православ’я відразу ж з анексією Волині імперією двоголового орла після розвалу польсько-литовського союзу, щоб уже в наступному 1796-му на довгі роки (до 1833-го) стати притулком православного повітового управління, але при цьому парафія його залишилася вірною унії і не була допущена до «побожністі» кілька десятиліть.

До духовного протистояння храму і громади 30 липня 1803 року додалася ще одна трагедія – руйнівна пожежа знищила покрівлю будівлі та частково пошкодив купол. Хоча від того всепоглинального полум’я більше дісталося православному Хрестовоздвиженському собору, справу руйнування якого закінчили згарища 1821 та 1854 років, що фактично (після останнього буйства стихії і документально) звело Покровську церкву в якості єдиної вцілілої православної святині в ранг собору.

У зв’язку з високим становищем починаючи з 1803 року луцький древній оплот православ’я був в найкоротший термін відремонтований (в 1803 з’явилися фасадні фронтони і сосновий гонтовий дах), а після офіційного вступу в права соборного (1854) облагороджується новою покрівлею і двома додатковими маківками над краями центральної осі, за якими прийдуть будівництво притвору (1866) і дзвіниці під шатровим дахом над ним (1871), дерев’яного ганку і прибудов до апсиди (середина 1870-х), кам’яних ризниці і пономарьки (кінець 1870-х), а закінчать нинішній вигляд настінний розпис (1881) і новий іконостас (1887).

Найбільший період розквіту Покровської церкви тривав аж до 1880 року, коли вона поступилася кафедральним соборним статусом храму Святої Трійці, а за ним на десятиліття втратила статус самостійної (приписана до собору).

Після відновлення в правах парафіяльної православна святиня, до якої на той час вже були приписані чотири села (Яровиця, Милуші, Ліпьяни, Борятин), в 1902-му капітально реставрується і відновлюється її унікальний настінний живопис стараннями церковного старости Олексія Оберучева. У 1907 під опікою храму з’явилася покровська церковно-парафіяльна школа.

Перша світова війна, яка перервала розпочатий-було черговий ремонт церкви Покрова Пресвятої Богородиці, польське підданство, Друга світова, комуністичний режим значно погіршили становище храму вже наділеного статусом пам’ятки архітектури. Але вже через рік після набуття Україною незалежності в 1991-му вона повернулася в лоно православ’я, щоб прикрасити своєю неповторною красою серце старого Луцька і зігрівати душі парафіян в третьому тисячолітті.

Архітектура

Прямокутна тричастинна однонавова з напівкруглою апсидою і прибудовами в східній частині будова стародавнього храму споруджена з цегли. Над зверненим на захід його бабінцем надбудовано триярусну із зовнішньої сторони дзвіницю (восьмерик на четверику) під шатровим завершенням, центральну двосхилого даху частину вінчає невелика маківка на високому глухому барабані, а над апсидою височіє маленька сигнатурка.

Зовнішній декор будівлі становлять пілястри доричного ордера, широкий профільований карниз, коробові віконні рами в простих наличниках, аркатурний пояс дзвіниці і дзеркальне членування центрального фасаду з круглими вікнами та нішами, прикрашеними зображеннями святих.

Додаткова інформація

Адреса: Україна, Волинська обл., м. Луцьк, вул. Данила Галицького, 12.

Офіційний сайт: http://volyn-sob.church.ua

Як дістатися

Автотранспортом по трасах М19 (Доманове – Ковель – Луцьк – Дубно – Збараж – Тернопіль – Чернівці – Тереблече) / Н17 (Львів – Радехів – Луцьк) / Н22 (Устилуг – Луцьк – Рівне). По місту вулицями Глушець / Ковельській до вул. Данила Галицького, у другому кварталі якої розташований Свято-Покровський храм.

Громадським транспортом до Луцька, а потім міським – в Старе місто (зупинка «Вул. Данила Галицького»), де розташована церква Покрова Пресвятої Богородиці.